764. До 86-річчя льотчика-випробувача, генерала Олександра Бежевця.

Бежевець Олександр Савич Я хотів тільки поздоровити свого колишнього командира. Але як тільки я почав писати почалась жахлива психотронна боротьба у моєму мозку, — я хотів писати своє, а психотронні оператори катуваннями інтелекту і психіки закатовували до іншого змісту. Вийшло таке, що я відмовився розміщувати цю публікацію, хоча і жаль своєї праці, але психотронні бандити променями примусили опублікувати… Я і публікую! Вибачте шановні читачі, не всі зможуть дочитати до кінця цю публікацію, але мій літературний стиль зберігається, я вимушено пишу і публікуюсь під катуваннями променями. Один шакал, із бригади психотронних катів, які катують мене щосекунди, відомий по приналежності, — це офіцер, мабуть вже колишній, із Військово-Повітряних Сил СССР. У зв'язку із чим я підозрюю весь особовий склад ВВС у злочинності, у тому, що вони ховають від покарання цього бандита… Дочитати до кінця можуть тільки герої! Вибачте шановні читачі! Я, — біоробот, я можу бути лише таким, яким мене утримують психотронні бандити. У мене є претензії до суспільства, яке зовсім не пристосоване до існування в ньому людей — біороботів, кожний із яких виконує свою роль у суспільстві, роль, визначену психотронними бандитами, — від «шутів горохових» до самогубців і вбивць… До речі, Путін також біоробот, але підключення його мозку до променів використовували для його захисту…Мені часто дуже соромно за суспільство, — ніколи ні в чому не винних людей катують променями на очах всього суспільства, а суспільство глухе, німе, боїться навіть реагувати на ці події… Будь-яка людина, у будь-який проміжок часу, може стати як жертвою злочину, так і злочинцем… Чи пробудиться суспільство? Чи бандити так і будуть ним керувати? Особливо в Росії? Серед віртуальних друзів на сторінках соціальних мереж є багато громадян,(членів їхніх родин), які служили у Військово-Повітряних Силах Збройних Сил СССР. Таким нагадую. Сьогодні, 16 липня 2015 року, виповнюється 86 років з дня народження одного із моїх командирів, під час служби у Військово-Повітряних Силах Збройних Сил СССР, «Заслуженного летчика-исытателя СССР», начальника «1-го, (позднее 4-го), научно-испытательного управления» «8 – го Государственного Краснознаменного Научно – испытательного института им. В.Чкалова», Героя Советского Союза, генерал-майора авиации, украинца, Бежевца Александра Саввича. Такий шлях пройшов Олександр Бежевець, — від «босоногого хлопчика з Житомирщини», якраз так писав колись про нього один із авторів у радянській газеті «Красная Звезда». Я з ним був зв'язаний через його доньку Ірину в «Однокласниках». Але, окрім мого крайнє критичного відношення до Путіна, його холуїв, зв’язаного із цим відношення до громадян Росії, до російсько-української війни, — зі мною всі розлучаються, хтось соромиться, хтось боїться, хтось сміється, глузує, хтось ненавидить, хтось із психотронних структур РФ до сих пір катує мене таємно, невидимо, дистанційно, променями (біоробототехнологіями космічної медицини), бояться покинути мій мозок, хтось хоче вбити, хтось хоче розтоптати, перетворити у раба, хтось, хоча і дуже мало, відноситься з повагою, як до істинного борця за свободу і незалежність України від засекречених психотронних бандитів армії і ФСБ РФ, яким я у різний спосіб протистою ще з часів СССР, (я, — ветеран таємної, невидимої, психотронної, ще ніким, ніде не оціненої, війни за свободу і не залежність народів від психотронних бандитів армії і КГБ (ФСБ) РФ, тих, хто з ними)… заблокована моя сторінка в «Однокласниках» для обміну думками з багатьма віртуальними друзями… Тому я вирішив так поздоровити свого колишнього командира, — зараз я інший, але колись ми були радянські. Я, з отриманням нової інформації, з отриманням правдивої інформації про історію стосунків русскіх і українців, поміняв свої погляди на пострадянську дійсність, — багато офіцерів і генералів не поміняли свої погляди. Із – за цього ми стали ворогами. Такі генерали і офіцери мотивують свою поведінку тим, що присягу приймають один тільки раз, і їй потрібно бути вірним до останнього подиху. Хоча, насправді, така поведінка таких генералів і офіцерів визначається позицією бандитів ФСБ і їхніх агентів серед військових офіцерів і генералів, які їм, як сказала б моя мати, безропотно, підкоряються до сих пір. До і після розпаду СССР, я тривалий час проживав у Москві, як жертва жахливої, кривавої, найстрашнішого виду корупції, — корупції в погонах, був задіяний у боротьбі, прогресивної частини СССРного і, пізніше, російського державного керівництва, за встановлення цивільного контролю над діяльністю людей (вірніше бандитів) в погонах… Якось президент Росії Б.Єльцін інформував мене про те, що деякі генерали відмовляються приймати військову присягу на вірність новій Росії… Я, як колишній військовий, знаючи, що це призведе до хаосу в силових структурах, запропонував йому звільняти таких з військової служби… Президент Єльцін повідомив, що він так уже робить… Колишні генерали і офіцери однієї, «Совєтской Армии», стали по різні сторони барикад, стали іншими, — іншим став і я. Мені було, м’яко кажучи, неприємно, я тоді проживав у Москві і знав, як Москва зустрічала зрадників України, зрадників, — колишніх радянських офіцерів, як правило русскіх по-національності, які не хотіли служити Україні, які, наприклад, викрадали ракети із військової частини, що була дислокована в межах історичного українського міста Глухова, чи літаки «Су-24» із Старокостянтинова Хмельницької області, чи пожарні автомобілі із, здається, українського Кременчука… Москва таких підлих зрадників, по суті «воров», крадіїв, бандитів, зустрічала як героїв… Я ще тоді, в СССР, у Москві, та й в 1991 році, знав, що з такими войовничими пацанами, як генерали і офіцери, як правило руської національності, народженими в Росії, спокійний розрив союзного шлюбу не вдасться… Будучи з ними в постійному, щосекунди, психотронному контакті, вдень і вночі, я знав, що вони незламні, що їх потрібно тільки знищувати, вони розуміють тільки силу, іншої мови вони не розуміють, Їм потрібний був тільки державний лідер, який би дозволив їм втілювати свої окупаційні, сепаратистські, терористичні догми в життя. Пізніше такий лідер в Росії з'явився, — це підлий Путін. Історія підтвердила мої висновки. І тоді у мене у мозку, контролюючи моє мислення, сиділи чи не всі 100% бандитів армії Росії і КГБ, їхньої каральної медицини… Єльцін знав результати контролю мого мислення, знав мої симпатії Україні, не витримав, відмовився захищати мої права, як незаконно, злочинно, таємно репресованого психотронними структурами СССР, Росії… репресованого променями, -«променями», так коротко говорив Єльцін, щоб не говорити довго «біоробототехнологіями авіаційної і космічної медицини». Єльцін не витримав, «благословив» мене, і, особисто, провів в Україну, до Києва… Київ зустрів мене як сина рідного, але і в Києві знайшлись бандити, які мене весь час скрізь і всюди блокували, використовували мою безправність для своїх цілей… Через роки Єльцін захотів знову реабілітувати Москву, бандитів армії і її КГБ Москви, просив мене повернутись до Москви, працювати у Кремлі, але… було уже пізно… Я став українцем не тільки по-національності! До того ж Москва так і не стала цивільним містом, в Москві мене захищали цивільні люди, але ж психотронний генералітет, особливо військової прокуратури із КГБістів, тим паче у таємних справах, був явно сильнішим за цивільних людей, і як би, скажімо, президент Єльцін, чи, уже покійна, мама актора Андрія Миронова Марія Владіміровна не запрошувала мене, щоб я приїжджав в Москву, «жить будешь у меня, — я их не боюсь!», промені генералів, які випускали психотронні бандити, — офіцери, включно із офіцерами ВВС, із своїх психогенераторів, перемогти не уявлялось можливим. Якби можна було перемагати промені, то не існувало б біоробототехнологій космічної медицини, а вони існують… Реакційний генералітет і офіцерство сучасної путінської орієнтації міцніли з кожним днем… Їхні промені доставали мене і у Києві, Репресований я був ще в часи СССР, в 1987 році я був уже таємно, променями, репресований. В Україну я повернувся фактично в 1989 році, — два роки Москва мене не випускала із своїх обіймів, Після радянського паспорту Україна мені надала «Тимчасове посвідчення» замість паспорту, не довіряла мені Україна, оскільки я був громадянином України, але проживав у Москві, психотронні бандити, включно із офіцерами ВВС, не дозволяли мати мені житло, від усіх і всього гнали променями, «хтось» знищував людей, — боялись не мене, я не був страшним, боялись таємну силу, яка знищувала людей, хто і кого знищував я достеменно не знав… Але пізніше, не зразу, знав, що вбивства використовувались для пролонгації моїх репресій, для залякування українських сил, для приведення до влади в Україні проФСБешних бандитів Москви, Росії… Був тривалий час, багато років, коли я ненавидів всю правоохоронну систему СССР, Росії, пізніше України, всі 800 тисяч військовослужбовців ВВС ЗС СССР, я їх називав усіх бандитами, чи слухняними бандитам, оскільки вони утримували у своїх надрах офіцера ВВС, який катував мене щосекунди, десятиріччями, променями, особливо вночі, замість сну… Я ненавидів всіх офіцерів і генералів з якими я колись навчався, служив, жив, працював разом із ними… Я ніколи ні в чому не був винним, а репресували мене над жорстоко, особливо доставав мене той офіцер ВВС, із – за якого я ненавидів і ненавиджу мафію ВВС, особливо їхню психотронну мафію… Якби я міг дивуватись, я б здивувався не стільки злочинності в середовищі армії і ФСБ, як покірності всіх 100% генералів і офіцерів бандитам армії і ФСБ… Мені було соромно, що мої однокласники, однокурсники, ад’юнкти, спів службовці, генерали і офіцери, члени їхніх родин… такі слухняні бандитам. Хоча я знав істинну силу бандитів армії і ФСБ, знаю, що у кожного генерала, офіцера є родина, батьки, дружини, діти… Але ж так тремтіти перед бандитами? Ви ж самі вибирали свій життєвий шлях, ви повинні захищати народ, цивільних людей, державу, кордони, пенсіонерів,дітей, інвалідів… Ви за це отримуєте грошове забезпечення, а не за те, що носите погони… Я розумію, що таке страх! Мене закатовували променями страху до тваринного стану. Страх, — це інструмент, за допомогою якого Путін править Росією. Одна справа генералам і офіцерам отримувати грошове забезпечення, відносно великі пенсії і пільги, відвідувати санаторії, профілакторії, і зовсім інша справа захищати державу, її кордони, народ… Я знаю, що і в армії і спецслужбах України зараз, у сучасній російсько-українській війні, було занадто багато генералів і офіцерів, які боялись воювати з русскімі бандитами, окупантами, терористами… Отримувати грошове забезпечення, пенсії і пільги їм було не страшно, — воювати із русскімі страшно. Вони підключали свій мозок, говорили, що армія Росії настільки потужна, що воювати з нею не зможе ніхто, що лізти на вірну смерть їм не під силу… Відмовлялись воювати з Росією. Звичайно Україні такі військові не потрібні… Кожний, хто йде на військову службу повинен знати,що він йде туди воювати у разі потреби, а це поранення, контузії, смерть, поневолення, катування… Справедливості заради мене, ще тоді в СССР, у Москві, захищали і генерали, офіцери, члени їхніх сімей, але неявно, боялись, явно допомагали тільки репресовані, члени їхніх родин, наприклад, дружина маршала Новікова, колись репресованого… Ми з нею ходили по Москві під руку… Я так довго пояснював чому я тривалий час не знав і не міг знати долі своїх однокласників, однокурсників, ад’юнктів, спів службовців… Мене блокували і блокують. Я знаходжусь у певному інформаційному вакуумі. В останні тільки роки я взнав, що і військових знищували у моїй репресивній темі. І у Москві, в Росії, і в Україні. Частково я поміняв погляди на військових, на інших людей в погонах, хоча їхні репресанти так і не поміняли до мене відношення… Але із – за війни були перервані контакти із спів службовцями. Хоча пенсіонери могли мати і свої, інші, ніж у Путіна, чи «Останкіно» погляди на дійсність. Тому я знав, що генерал Бежевець, у минулому році був живим, святкував своє 85— річчя, більше того, на його 85-річчі серед гостей був і Герой Радянського Союзу, «Заслуженный летчик-испытатель», генерал – лейтенант Микоян Степан Анастасович, який ще старший по віку. Іра Бежевець люб’язно надала мені фотографії з ювілею… Сучасна Україна і українці вважаю, мають можливість пишатись О.Бежевцем, як льотчиком – випробувачем, — класний ас українського походження. Сьогодні я перевернув «лісток календаря», побачив, що у О.Бежевця день народження, зразу ж написав Ірині: «Ира добрый день! Обнимаю, целую, желаю счастья! Сегодня 86 лет со дня рождения Александра Саввича! Поздравь, пожалуйста, его от моего имени, пожелай крепкого здоровья, чтобы хватало на все его современные жизненные потребности. Радости, бодрости, спокойствия, Божьего благословения... Обнимаю, жму ему руку. До свидания... В Украине помнят своих земляков и гордятся ими, тем более такими… Не вина же О.Бежевца в том, что он жил во времена СССР? Слава Україні!». Написав, але відправити не зміг, — «Однокласники» для мене заблоковані, тому я так поздоровляю льотчика-аса, Великого Українця, з днем народження. О.Бежевець, був нестандартним для кіл 8 ГК НИИ им.Чкалова. На відміну від випускників авіаційних училищ, ВВИА им.проф.Жуковского, навіть московського фізтеху, якими були заповнені кадри інституту, генерал закінчував академію ім. Можайського у Санкт – Петербурзі. Мені від дорогий ще й тим, що він мене, як начальник 1-го Управління, відпускав до ад’юнктури ВВИА, хоча документи підписував уже інший заслужений льотчик-випробувач СССР, Герой Радянського Союзу Мигунов В. В., також українець із Харкова. З Бежевцем ми зустрічались і пізніше, в Москві, він цікавився моїми справами, запрошував до служби в його підмосковному Управлінні. В історію О.Бежевець увійшов ще як льотчик – розвідник, який здійснював розвідувальні польоти над територією Ізраїлю на «МиГ-25Р», говорив, що йому здалось, що він, коли знижувався над Кнессетом Ізраїлю, побачив у вікні обличчя прем’єр-мінстра Ізраїлю, колишньої киянки, Голди Меїр… Сам Бежевець розповідав, що Голда Меїр підняла у повітря всю винищувальну авіацію Ізраїлю, більше 90 літаків – винищувачів, але наздогнати «МиГ-25Р» Бежевця вони не змогли… Пізніше Ізраїль знищив всю радянську винищувальну авіацію, яку СССР поставляв на Ближній Схід. Знайшли євреї підхід, — збоку не було радіолокаційної чутливості у радянських винищувачів. Пізніше, радянські авіаційні конструктори запроторили, під нові обводи фюзеляжів, радіолокаційну станцію бокового обзору, — щоб «бачити» збоку напад повітряних противників. Літаки стали гіршими,— поповзли аеродинамічні характеристики, мені довелось доповідати за такі характеристики у 1983 році на сумісному засіданні Головних авіаційних конструкторів, зокрема колишнього генерала Сєдова Г. А., Головнокомандувача ВВС СССР маршала авіації Кутахова П. С., представників ЦК КПСС… Мою доповідь декілька разів переривав маршал Кутахов, запитував у конструктора Сєдова Г. А. чи правду я кажу, той завжди говорив, що я кажу правду, — Кутахов перестав мені не довіряти… А після доповіді маршал по-батьківськи поговорив зі мною, поцікавився який навчальний заклад я закінчив, я сказав що Київське ВВАІУ, від зрадів, розповів, що і його син Володимир також закінчував КВВАІУ… Пізніше В.Кутахов став генерал-лейтенантом, заступником ВВИА им.проф.Жуковского. Побажав мені не бути «статистом», так і сказав, тобто бути не випробувачем, а закінчити ад’юнктуру і піти працювати в МАП, до ОКБ, будувати нові перспективні літаки… Я вимушений був сказати, що для цього потрібно, щоб В.Мігунов, відпустив мене «під чистую» з 8 ГК НИИ им. Чкалова, а не в цільову ад’юнктуру, з поверненням, але сказати це я не зміг, — не дозволили бандити, які керували моїм мозком, не дозволили променями сказати це… Чекісти «наложілі лапу» на мої переміщення, — Мігунов побоявся чекістів… Майбутні проблеми були зв’язані і із цим. О.Бежевець також не зміг «перетягнути» мене у підмосковне Управління, більше того, пізніше, мене, зовсім без моєї жодної участі, репресували, зробивши безправним через Головний Клінічний Госпіталь ім. Бурденко. Почались наджорстокі репресії, мені було гірко все життя, я ніколи ні в чому не був винним, а репресували мене тільки за те, що я був підключений під промені, і тільки за те, що володарі променів бандити. Вийшло однозначно, мене, ніколи ні в чому не винну людину, репресували за те, що «вони», корупційні падли, бандити! Все! Репресували за те, що чекісти, особливо військової прокуратури, — бандити! Отака справедливість була в СССР, в Росії, і, що образливо, в сучасній Україні. Мені тоді кричали по космічному біологічному радіозв’язку: «Все равно сломаю! И не таких ламал!», «Все равно поставлю на колени и не таких ставил! Да у меня маршалы гаварили!»… Хіба мене міг захистити від таких бандитів, — сопливих, але страшних і кривавих ублюдків військової прокуратури,(а може ще когось інших?), генерал О.Бежевець, чи мої московські шефи, солідні вчені, генерали М.Нішт, Ю.Куліфєєв… якщо у «нього» і «маршали гаварілі»… Маршали загаварілі! Пам'ятаєте, був знищений маршал С.Ахромєєв, якого примусили повіситись у своєму робочому кабінеті, не своєю смертю померли: генерал, Герой Соціалістичої Праці, професор Красовський А.А, генерал Грачев П.С, маршал Росії Сєргєєв І…. Хтось із них був знищений як порядна людина, хтось був знищений як військовий злочинець, — війна триває… Такі гримаси кривавої корупції в погонах. Мені, взагалі-то, могли допомогти корупціонери, але вони бандити, «зассалі» гниди допомагати репресованій людині, яку катують променями, а порядні керівники не можуть допомагати тому, що такого закону нема «Про захист незаконно психотронно репресованих!». Тому бандити в державі біснуються, а порядні керівники, порядні люди тремтять все життя від страху… Але мене, пізніше, частково корупція, а ще пізніше якісь борці із корупцією, дістали так, що моя душа і зараз верещить, кричить, плаче, стогне: «Сакварелідзе, (це заступник Генерального прокурора України), якщо ти їх усіх не засадиш, я тебе знищу! Настільки мене дістали бандити! Особливо психотронні! Ці потвори розуміють тільки силу, і їх потрібно тільки знищувати, іншої мови вони не розуміють! Сакварелідзе, якщо ти не засадиш усіх тих, хто займається злочинами безкарно, — вони тебе знищать! Порошенко, якщо ти їх не посадиш, — вони тебе зроблять хлопчиком, який бігає за пляшкою горілки для них! А не будеш їх слухатись, то вони тебе ще й у раба перетворять! Такі порядки у психотронних бандитів!». Зараз усі говорять про боротьбу із корупцією! Петро, (Порошенко), — мій досвід говорить про те, що корупція це не хабарі начальникам від робітників, щоб на роботу прийняли чи інші папери, щоб підписували начальники. Корупція, — це повний букет злочинів: пограбування, хабарі, хвороби, заборона лікування, зараження хворобами, катування, глузування, алкоголізація, наркоманізація всього суспільства, гвалтування жінок, членосмоктання чоловіків, каліцтва, вбивства, звільнення з роботи, із служби, від навчання, — нема такого злочину, який би не описувався корупцією. Корупція на теренах Росії, та й України, — це лихо для народу набагато страшніше, ніж війна. Війна, сучасна російсько-українська війна, забрала біля 10 тисяч життів, а, скажімо, путінська корупція забирає у кожного середньостатистичного росіянина – чоловіка право на 20 років життя! Чоловіків в Росії біля 70 млн. чоловік. 20 років помножимо на 70 млн., отримаємо 1млрд. 400 млн. людино-років. Поділимо на середню тривалість життя чоловіків Росії, на 62 роки, отримаємо більше 20 млн. чоловічих життів. Тобто корупція Путіна забирає в Росії біля 20 млн. чоловічих життів. Моя душа кричить, — правоохоронна система в державі відсутня, злочинність безкарна! Тому я вимушений вести своє правосуддя. Порошенко, Сакварелідзе не засадите всіх проросійських корупціонерів, не виженете їх на ПМЖ в Росію, — я їх усіх знищу! Тому, що корупція в Україні, — це рідна сестра русскіх окупантів, сепаратистів, терористів… Путін вміло використовує злочинність. Одна мафія все, начебто, допомагає мені з нерухомістю, рухомістю, іншим, але після згвалту, а інша, в погонах бандитів психотронних, сидить у мене у мозку, підготувала банду злочинців – праведників, які після згвалту, замість забезпечення, арештовують, вивозять в рабство, в божевільню, в тюрму… «Вони» говорять «в армію»… Потрібно знищити всіх, хто займається злочинністю безкарно! Тому, що вони мені погрожують рабством, з наступним знищенням! Мені, у зв’язку із передісторією, бути рабом не можна навіть секунду, причому не стільки в моїх особистих інтересах, як в інтересах всього народу, і в інтересах світової демократії, оскільки це буде означати, що військові стануть сильнішими за цивільних! А це означає, що повернеться в Україну жахлива злочинність в погонах, як в Росії у Путіна, де знищуються і зараз тисячі людей, але ніхто не говорить про це! Влада в Україні стане такою ж, як і в Росії! З відсутністю будь-якого цивільного контролю над діяльністю силових структур. Українці стануть також, як в Росії, вмирати на 20 років раніше, ніж у Європі, — за що боролись? Буде знищена суттєва різниця поміж Москвою і Києвом, — в Москві, в Росії, влада, — це диктатура бандитів в погонах, в Києві, — цивільна влада! Не можна втрачати цивільну владу! Цивільна влада не повинна бути, в певних ситуаціях, слабкіша за владу бандитів в погонах. У зв’язку із викладеним, я не говорю про дії України, я говорю під ідеальним кутом зору, перемогти корупцію, — означає перемогти злочинність державної безпеки, армії, медицини, їхніх психотронних структур. Це найстрашніше зло! Такий 86-й день народження одного із моїх командирів. Мені важко було усвідомлювати, що багато із моїх колишніх однокласників, однокурсникків, ад'юнктів, спів службовців, генералів і офіцерів… стали істинними ворогами, ворогами моїми і України, які розуміють тільки силу, їх потрібно тільки вбивати, іншої мови вони не розуміють… Причому, зверніть увагу, у цьому винна не Україна, а Росія, політика Путіна, ФСБ і армія, «Останкіно»… бо вони все лізуть в Україну, все вчать як жити потрібно, все хочуть окупувати Україну… Тобто я їх колись вважав порядними людьми, рівними з людьми інших національностей, а вони були самі собі на умі. Я вважав русскіх національністю, яка має право на державність, а русскіє, як виявилось, вважали українців національністю, яка не має права на державність… Про яку рівність говорили пропагандисти СССР, про яку рівність говорять в «Останкіно» зараз? Русскіє окупанти, терористи, сепаратисти, бандити, — убирайтесь із Криму, Донбасу? У русскіх генералів, офіцерів, членів їхніх сімей, нема бажання навіть розмовляти з українцями, зі мною, — вони полюбляють диктувати, насаджати, застосовувати насилля, підкоряти… Як тільки їм починаєш говорити аргументами, вони тут же кричать «націоналіст», «ужалений»… (на рус. «Ужаленный»), без ніяких аргументів… Висновок: Україна повинна бути сильною! Інакше русскіє бандити затопчуть її! Кожний середньостатистичний чоловік Росії здихає на 20 років раніше, ніж вмирають люди в ЄС, а Росія все займається експортом страху, жорстокості, несправедливості, низького рівня життя, хвороб, бідності, злочинності… в Україну. З окупаційною метою.