1466. Чому мене підключили під промені? Для чого? Достовірна версія.

Десь, здається, у 1965 році, мій рідний, по – матері, брат, Булатов Володимир Дмитрович, (1945-2001), на весіллі, у масовій бійці, застосував ніж, за що отримав три роки ув’язнення. В ці роки, роки його ув’язнення, Збройні Сили СРСР провіряли мене на здатність служити, навчатись… Я утаємничив той факт, що Володя знаходився у в’язниці, не згадував у своїх «біографіях» не те, що сам факт його знаходження у в’язниці, а взагалі утаємничив факт того, що у мене був брат… Чекістів обдурити неможливо! Вони все знали, мовчали, мене назвали «скритним», «тємнілой», все життя за мною спостерігали уважно, взагалі-то довіряли, надавали мені: допуск до матеріалів з грифом «00», - «цілком таємно», («совершенно секретно»); можливість консультувати «глухонімих», (так у нас називали тих, у кого був допуск «000», - «государственной важности», хто займався крилатими ракетами, тощо; можливість участі у військово-науковому супроводі при розробці новітніх систем озброєння, сучасних БАК, (бойових авіаційних комплексів), радянського космічного корабля багаторазового використання «Буран»; членство у міжвідомчій комісії, яка допускала СРСРну авіацію всіх міністерств і відомств до польотів по міжнародним ешелонам ІСАО… В той же час, мені уявляється, я не отримував таємну інформацію, яка торкалась «неписаних правил» життя прийнятих в СРСР, зокрема всього того, що торкалось корупції… А СРСР був суспільством тотальної корупції! Не орієнтуватись у радянській корупції означало бути, м’яко кажучи, неуспішним громадянином. Що і підтвердило моє життя, - я був, до пори до часу, достатньо успішним в одному, мав досить солідний послужний список і зовсім не успішним у другому, в особистому житті… Якось мій добрий московський друг, полковник медичної служби, А.Ф. Виноградов, після, досить тривалого, знаходження у мене у мозку мені сказав: «Вы очень серьёзный человек и Вам будет чрезвычайно тяжело в таком обществе!». Так і сталось, так і було… Мене, пізніше мою родину, розривали «на шматки» мафіозі, особливо московські, застосовуючи проти мене, пізніше проти моєї родини, біоробототехнології космічної медицини, - БРТ КМ, коротко «промені». (Президент Росії Б. Єльцін, який, як гарант прав і свобод, по – Конституції, намагався захищати мене від психотронних бандитів, називав БРТ КМ – «лучи». Б. Єльцін за 3 секунди пояснив мені, що таке промені, (БРТ КМ): «Кто владеет лучами, - тот владеет всем!». (І душею і тілом… Промені не можна перемагати! Якби можна було перемагати промені, то не існувало б БРТ КМ, а вони існують). Один із психотронних бандитів якось так і кричав: «Ми розриваємо його мозок на шматки!». Зверніть увагу, що таке «промені» мені пояснювали не колеги в погонах, не засекречені, таємні, закриті психотронні генерали і офіцери армії, спецслужб, їхньої психотронної медицини, які використовували і використовують БРТ КМ для одурачення, для містифікації, для знущань, для катувань, для пограбувань, для сексуальних і інших злочинів, для руйнації родин, особливо українських, для вбивств, включно із політичними, а представники цивільного державного керівництва, президент Росії Б. Єльцін. Йому було соромно, що я, - кадровий старший офіцер не мав поняття про ті кляті «лучи»… Із – за цього незнання я багато років страждав неймовірно! За мною «посматрівалі» і все життя протримали «под колпаком». Причому не лише «посматрівалі», але і активно, грубо і жорстоко, злочинно, підло керували моїм мозком, функціями мого організму. Мене про це, у Москві, вже, здається, після 1991 року, примусили задуматись дві московські дами… У розмові зі мною вони зрозуміли, що мене тримають під променями, одна дама так і сказала іншій: "Вот видишь, он себе не принадлежит!", а потім, звертаючись до мене, сказала: "Мы знаем насколько это жутко быть под такими лучами! У нас к тебе нету вопросов, - (они бессмысленны),- но, все же, если можешь,- (если тебе разрешат те, кто управляет твоим мозгом),- ответь на вопрос, как ты думаешь, почему именно тебя подключили под лучи?!". Що я їм відповів чи відповідав взагалі, - я не пам’ятаю зовсім. Вже через роки, коли розібрався що таке ті «лучі», інтерполюючи події назад, встановив, що під промені мене підключили не пізніше 1970 року і все життя протримали «под колпаком»… Якби вони лише слідкували та й все? Вони ж активно знущались, «тонко», дурачились, містифікували… Одними із фактів того, що я був під променями, є те, що по життю було багато якихось подій, які я не міг собі пояснити… Але коли розібрався, що ж таке промені, згадуючи минуле, розібрався, можливо, у всьому. Десь до 1970 року, у Харкові, був піднятий «по тревоге» весь гарнізон Харкова, - солдати, курсанти, офіцери… Втік якийсь ув’язнений, потрібно було розшукати його. Ми йшли один від одного на 3 – 4 метри… Десь у кущах, біля не жилого будинку, я помітив якогось молодого переляканого хлопця, який сидів і тремтів від страху… Його не бачив більше ніхто… Я пройшов мимо, повз нього, не затримав його і нікому не повідомив… Я про це нікому не говорив ніколи, - публікую вперше. Ця подія залишилась для мене незрозумілою. Десь у 1972 році, у російському Владивостоку, десь за 11 тисяч кілометрів від дому, на вулиці, я зустрів молодшого брата моєї однокласниці, Галки Журби, не зміг зупинитись, поговорити, таке інше. Подія залишилась без пояснень. Подібних випадків було багато, від чого я звірів завжди, не розуміючи, що ж зі мною відбувається: у Києві зустрічаюсь з другом дитинства А. Марущенком, не зміг зупинитись, поговорити, обійнятись; у Києві зустрічаюсь із своїм «сатрапом» по 8 ГК НИИ ім. Чкалова, півдесятка років працювали в одному відділі, грали у волейбол, потім перетинались у ВВИА ім. Жуковського, в Москві, він мені допомагав по справам ад’юнктури, у Санкт – Петербурзі, (Ленін-граді), в ОЛАГА, (Ордена Ленина Академия Гражданской Авиации), виступали із сумісною доповіддю на 4-й Всесоюзній Конференції по безпеці польотів… Не зміг зупинитись, поговорити, подія залишалась без пояснень; у Сімферополі зустрічаюсь із одним із своїх командирів, який колись виконував мої завдання, з Героєм Радянського Союзу, Заслуженим льотчиком – випробувачем СРСР В. Мігуновим, його підлеглі льотчики-випробувачі виконували мої завдання, він їм надавав дозвіл, підписуючи мої польотні листи, зустрічався з ним і у Москві, біля "Стекляшкі", (ВВСівський готель), у дні, коли Володя Лотков загинув під час демонстративного польоту під Москвою, на авіабазі "Кубинка" … Не зміг зупинитись, поговорити, не міг собі пояснити такий розвиток події… Звірів, мерещилось, що ми з В. Мігуновим, начебто, розвідники, зустрілись на території ворога, за нами слідкували, нам не можна було демонструвати, що ми знаємо один одного... Я звірів, мені так не здавалось, хтось вимагав згвалти, можливо, я намагався зрозуміти, що ж то відбувається... Коли я розібрався у променях, (у БРТ КМ), стало все зрозуміло... Я, будучи доброю людиною, став лютою смертю ненавидіти отих засекречених, таємних, закритих, як хочете їх називайте, отих психотронних генералів і офіцерів... Рідкі виродки. Пізніше я звірів ще більше, коли вже знав, що мене ганяють цинічно, таємно, дистанційно, невидимо, променями… «Вони», (психотронні оператори), сидять у мозку, знають до кого я збираюсь підійти, регочуть, говорять: «И х*й подойдешь?!»… І дійсно, я намагався підходити, але безуспішно, - мене відганяли променями. Подібно мене відганяли від багатьох президентів, прем’єр-міністрів, народних депутатів, від хуторян… Мене перестали допускати до певних людей, а певних людей перестали допускати до мене… Промені не можна перемагати. Якби можна було перемагати промені, то не існувало б БРТ КМ, а вони існують! Я не можу бути сильнішим за того, хто керує моїм мозком, навіть теоретично. Так і звірію, являючись, по суті, біологічною іграшкою у бандитів, - психотронних операторів. Тобто Віктор Коваленко помер десь у 1987 році, мозок помер, психотронні оператори здійснили ефект заміни мозку, мого на їхній, колективний, мій мозок виключили, 100% часу мого життя, психотронні оператори керують моїм мозком... Так, щоб мій, (їхній по суті), мозок, керував моїми діями, поведінкою... Знайшлись виродки, які у це не вірять чи їм не вигідно вірити, тому вони примушують перемагати промені, а це неможливо, навіть теоретично... Я не можу бути сильнішим за того, хто керує моїм мозком, а якщо він мій ворог? Уявляєте що може бути зі мною? У Москві, (так доповідають мені по космічному біологічному радіозв’язку, автори інформації і її достовірність мені не відомі), порядні московські психотронні бандити підключили мене ще й під свої промені, щоб допомагати по моделям радянської корупції, також і для свого збагачення, для своєї вигоди… Тоді ж, у Москві, мене підключили під свої промені психотронні бандити, які катують мій мозок таємно, дистанційно, невидимо, променями до сих пір. Промені можна використовувати для користі, а можна для катувань і знищення… Що у цих державах робиться, якщо ті, хто катує променями, самі себе називають «преступнікамі, заслужівшімі унічтожєнія»? У психотронних бандитів служба така, сидіти у своїх казематах, сканувати променями по мозкам тих, ким цікавляться, зчитувати мислення, знати абсолютну правду про будь-кого підключеного... Яку використовують у своїх цілях, включно і для власного збагачення...