1643.Жарт, - робіть мені добре будете жити довго?

Останній раз я пояснював чому мені неможливо допомогти, чому мене неможливо захистити, у публікації https://vkovalenko110550.blogspot.com/2026/06/1642-6-2026.html Тому, що я, - біоробот, моїм мозком керують мої вороги, тобто мовою, діями, поведінкою... Всім, буквально всім. Психотронні бандити приймають моїм мозком, для мене, рішення, які вигідні психотронним бандитам, але не мені. (Тобто я можу діяти сам проти себе, - так виглядає). Якісь люди весь час намагаються мені допомагати, а допомогти не можуть, - мене променями відганяють від відповідальних людей, а відповідальних людей відганяють від мене. Мета цієї статті, - назвати читачам людей, які мене оточували по життю, серед яких були і порядні, і вороги, порядні намагались допомогти, але так і не змогли допомогти, не змогли вирвати від психотронних бандитів... З ким я контактував? Багато з них вже нема серед живих, просто згадки про них... Я обіцяв колись народу розповісти про своє оточення в кінці життя. Чому у кінці життя? Можливо, підсвідомо, боявся чи не хотів, щоб знищили у молодому віці… А скоріш за все так керували моїм мозком психотронні бандити, синхронно використовуючи для свого кримінального бізнесу.Мені періодично нагадували: "Мова йде про твоє життя фізичне!". Навіть зараз, у кінці життя, мені не дозволяють, таємно, дистанційно, невидимо, променями, написати цю статтю із січня місяця, у задуманому вигляді, можливо стаття все ж таки буде написана, але, однозначно, не у задуманому вигляді, - як буде... Промені не можна перемагати. Тобто я не можу бути сильнішим за того, хто керує моїм мозком, навіть теоретично це неможливо. Я,-жертва і свідок військових і медичних злочинів... Мене променями, (біоробототехнологіями космічної медицини), психотронні оператори примушували покінчити з життям самогубством, тренувались вбивати людей самогубством, а після спроби примусового самогубства, (я стрілявся, демонстративно, під керуванням променями, у психотронній присутності великої кількості психотронних операторів та їхніх друзів та начальників, які сиділи у мене у мозку, за мить до пострілу психотронні оператори, променями, зняли мій палець зі спускового крючка чи курка, подарували мені ще роки життя чи… психотронного існування), реготали: «Вот відішь как лєгко покончіть жізнь самоубійством? Поетому ми будєм тєбя іспользовать до тєх пор, пока вигодно, а потом унічтожім, вєроятнєє всєго самоубійством!»… Чому я обіцяв народу розповісти? Так склалось! Це почалось ще від М. Горбачова, - 1-го і останнього президента СССР, він мене пробував захищати від психотронних бандитів, знайшов мені роботу у ЦК КПСС, під нього починали «копати», як під кремлівського корупціонера, певні слідчі, (я вже забув чи причетні до цього слідчі Гдлян і Іванов?). Горбачов тоді сказав, що у такому випадку нехай його долю, (тобто мою), вирішує народ. Хто, що і як говорив народу про мене я не дуже знаю навіть тепер, але я завжди спостерігав участь народу у моїй долі, навкруги мене. На жаль я завжди був «скручений» променями до мовчання і не міг приймати участь у кореляції з народом, у розмовах з народом. Іноді не витримував, якось запитав у тодішнього прем’єра Росії Віктора Черномирдіна: «А что ето дєлаєт народ вокруг мєня?», Черномирдін відповів: «Народ іспользуют в качєствє стада баранов…». Наш зв’язок тоді перервали, я так і не зміг взнати, хто ж використовує народ? Спецслужби, особливо психотронні, знають про мене все, та ще й набагато краще, ніж я сам про себе знаю, хоча б тому, що керують моїм мозком, 100% часу мого існування на планеті Земля у мене у мозку сидять психотронні оператори, і вдень, і вночі, останні 40 років керують моїм мозком, а народ не знає чи знає мало, чи має якесь перевернуте враження… Народ повинен знати з ким він мав, бодай якісь, стосунки. Мій обов'язок розповісти народу, бодай частково, про свою долю... 9 лютого 2026 року, одному із моїх командирів, В. В. Мігунову, виповнилось 90 років, я поздоровив його публічно на сторінці Facebook. У зв’язку із датою він перестав бути людиною старечого віку і став довгожителем, згідно із класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я. Цим поздоровленням я, окрім іншого, отримав критичне відношення до себе. Критики зауважили, як могло трапитись таке, що людина, яка колись, проживаючи у Москві, будучи у команді президента Росії Єльціна, частково сформована Єльціним, окрім іншого, як борець за встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, особливо у секретних погонах, особливо у секретних психотронних погонах, допускає тепле відношення до людей в погонах? Я родом із СРСР, подібні судження зараз, під час жахливої російсько-української війни, не завжди і не в усьому актуальні, хоча, вважаю, проблема залишається. Я сучасний, поточний, момент спробую не чіпати, щоб ненароком не нашкодити, а «розкручувати» старе кому потрібно? Але ж відповісти на критику, начебто, потрібно, причому об’єктивно. Спробую у вигляді жарту?! Я, - українець! Стосунки поміж українцями і росіянами, під час російсько-української війни, - жахливі. Звичайно моє відношення до росіян змінилось. Не Україна генератор війни?! Росіяни першими почали вбивати українців! Моє поточне відношення до росіян наступне, у 2024 році в Росії відбулись вибори президента Росії, який вбиває українців, який на той час знищив і скалічив вже багато десятків тисяч українців, тому, вважаю, всі, хто на виборах президента Росії 2024, віддавали свої голоси за Путіна, як і він, хочуть вбивати українців і вбивають, тобто таких як я, мене… Тому однокласники, однокурсники, співробітники, співслужбовці, колишні товариші, друзі, які віддавали голоси за Путіна, стали ворогами, вбивцями. Дружби поміж вбивцями і жертвами вбивць бути не може?! Це вороги! Війна зі сторони Росії, - загарбницька, несправедлива, злочинна… Війна зі сторони України, - визвольна, справедлива, об’єктивна… Я, більшою частиною, торкнусь тих, радянських, довоєнних часів. Ще в часи кінця існування СРСР, я був репресований психотронними операторами армії таємно, дистанційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної медицини), генераторами променів володіла армія, ЗС СРСР, (15%), та державна безпека, КДБ СРСР, (85%). Я був першою, (здається і останньою), людиною в СРСР і світі, яку спробували захистити від психотронних бандитів в погонах цивільні державні діячі, державні службовці найвищого рівня багатьох країн всього світу: президенти, прем’єр-міністри, працівники адміністрацій президентів, члени парламентів, урядів, академіки, дипломати… Після розпаду СРСР московський генералітет і офіцерство були розколоті, одні були у взаємодії чи у співробітництві із цивільними керівниками, інші виступили проти, катували людей променями, включно із цивільними людьми. На підставі чого президент Єльцін і сформував проблему встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, (особливо в секретних погонах, особливо в секретних психотронних погонах). Президент Єльцін говорив мені відверто: «Я нє могу гарантіровать твоі права і свободи потому, что мнє нє подчіняются опредєльонниє гєнєрали!...», (включно із тими, хто володів променями, тобто біоробототехнологіями космічної медицини, хто експлуатував психотронні генератори, - це були, як правило, СССРнікі)… Звичайно, при поздоровленні В. Мігунова з 90-річчям, мені було цікаво, з ким же був один із моїх командирів? З ким був В. Мігунов? З цивільними чи з військовослужбовцями із психотронних стуруктур… Спочатку моїм начальником 1-го Науково-Випробувального Управління, командиром в/ч, був генерал Бежевець О. С. (16.07.1929-22.07.2015), помер на 87 році життя, українець по походженню, із Житомирщини. Його змінив В. В. Мігунов, (9 лютого 1936 р. н.), також українець із Харкова. 9-го лютого 2026 року йому виповнилось 90 років. Вважаю їх людьми досить високої особистої культури, що і дозволило їм триматись і у старечому віці. Колись, аналізуючи причини соціальної напруги в СРСР, пізніше причини поточної війни, підходячи до них під кутом зору досягнення певного рівня прав і свобод громадян, рівня життя більшості громадян, відносячись до тривалості життя, як до інтегрального критерію якості життя, я і зацікавився цим критерієм. Якось мені здалось, що ті люди, які робили мені щось таке добре живуть довго?! Генерал – полковник Зарудін Ю. Ф., командуючий 35 армією, (25.5.23-21.5.2020), прожив, без чотирьох днів, 97 років. Були теплі стосунки з ним, багато годин провели з ним у повітрі, (я, як член льотного екіпажу він як високоповажний пасажир), багато разів разом обідали, я був у нього вдома, у його, обнесеній парканом, садибі. Він розповідав мені, якось, про одного із своїх талановитих офіцерів, якого він відправив до Москви, навчатись в академію. Через роки той талановитий офіцер став… міністром оборони України. Мова про В. Радецького. А було так, якось випадково, на вулиці у далекосхідному місті Бєлогорск, я зустрівся з двома дуже ефектними дівчатами, познайомились, вони були такі, що не можна було не звернути на них увагу, одна із них, Юля, розповіла, що закінчила економічний факультет якогось київського вузу, що її прізвище Радецька, була здивована, що я не знаю таке прізвище… Якось у польоті я і запитав у генерала Зарудіна чи не знає він старшого лейтенанта Радецького із своєї 35-ї армії. Генерал розповів мені, що дуже добре його знає, що він талановитий офіцер, що він майстер спорту по боксу, розповів, пізніше, як відпускав його до Москви в академію… Це було на Далекому Сході Росії, а пізніше, коли я проживав у Москві, з газет я узнавав, що той талановитий офіцер став командуючим Одеським військовим округом, а пізніше міністром оборони України… Генерал О. Бежевець, який помер на 87 році життя, приймав рішення відпустити мене до ад’юнктури, підписував рапорт. В. Мігунов, якому виповнилось 90 років, який замінив Бежевця, підписував, у 1983 році, вже документи до ад’юнктури, раніше виконував мої завдання, але набагато частіше мої завдання виконували його підлеглі, а він підписував завдання, даючи, таким чином, дозвіл своїм підлеглим ви-конувати мої завдання. Рекордсменом по виконанню моїх завдань є російський космонавт В. М. Афанасьєв, 31.12.1948 року народження, який виконав більше сотні моїх завдань. З тих пір активних контактів з Мігуновим не було. Випадкова зустріч з ним і І. Крістіновим відбулась у Москві, біля «Стекляшки», (готель для військових), у першій декаді лютого 1984 року. Розповіли мені про загибель льотчика випробувача В. Лоткова, який також виконував багато моїх завдань. 7.2.1984 року, виконуючи випробувальний політ на аеродромі «Кубинка», що під Москвою, потерпів катастрофу літак «МиГ-29», («изд. 9-12»), пілотований В. Лотковим. Я не знаю яке заключення зробила пізніше призначена комісія по цій катастрофі, але в пам’яті залишилось, що Володя загинув із-за «пустяка». Останнім часом він літав на більш нових «МиГ-29», у яких альфа доп., (допустимий кут атаки крила, - кут поміж хордою крила і вектором потоку повітря, який набігає на крило), був 24 градуси, а у цьому польоті, на досить старому «МиГ-29», альфа доп., був 19 градусів. Можливо Лотков не звернув особливу увагу на цю обставину, не запам’ятав цей факт, зразу після зльоту, після відриву від злітної смуги, «перетягнув» ручку керування літаком, запасу швидкості і висоти не було, літак звалився на крило, упав поряд із злітно-посадковою смугою… В. Лотков, 28.10.1945 року народження, загинув під час виконання цього випробувального польоту на граничних режимах. Лотков був безстрашним пілотом, нічого не боявся, «перший свисток» був для нього 15.9.1981 року, коли він, разом із полковником М. В. Рухлядком, пілотували «Су-24», після потрапляння у аварійну ситуацію В. Лотков встиг катапультуватись, Рухлядко не встиг, - загинув. Поховали у Прибалтиці, на батьківщині дружини. Микола Васильович Рухлядко запам’ятався мені ще й тим, що у моєму житті був епізод, коли ми з ним, у спеку, у нього вдома, охолоджувались шампанським. Рухлядко, - українець, родом, пам’ятається, з Харківщині. Здається, що у 2006 році, у Симферополі, на залізничному вокзалі, ми випадково зустрілись з В. Мігуновим. Пройшли один повз одного без реагування, - із вірогідністю «1» ми обидва були під променями, під біоробототехнологіями космічної медицини, так над нами знущались психотронні оператори. Для чого? Досі не можу утямити. За моє життя подібних випадків у мене було, мабуть, більше двох десятків… У 1972 році, у російському Владивостоку, я зустрівся із молодшим братом моєї однокласниці Галки Журби, пройшли один повз одного ідентично. Без реагування. Все життя психотронні оператори глузують?! Не пам’ятаю у якому році, у Києві, на розі Хрещатику і бульвару Шевченка зустрівся, ідентично, з другом дитинства, Толею Марущенком, через більше, ніж два десятка років, без реагування… Відчуття таке, що накривають променями і все… А промені не можна перемагати. Якось так, хтось жив довго і щасливо, хтось гинув у молодому віці. Генерал – полковник Гайдаєнко І. Д. (2.3.1919-7.3.2023), 104 роки прожив. Колишній начальник «8-го ГК НИИ им. Чкалова», пізніше керівник Головного Штабу ВПС ЗС СРСР, що на Великій Пирогівській вул., буд.23 у Москві. Весною 1986 року ми з ним одночасно, синхронно знаходились у 7 ЦНИАГу, (Центральному науково - дослідному авіаційному госпіталі), у Сокольниках. Іван Дмитрович «спісивался» із армії, звільнявся з військової служби, я там лікувався. Пам’ятаю у нього в палаті його охоронець розповідав анекдот про бейсболку з чотирма козирьками, - «щоб лапшу на вуха не вішали»… Якби я, на той час, був уважнішим, інформованим про наявність біоробототехнологій космічної медицини, я б ще тоді здогадався, що мене засекречені психотронні структури тримають під своїм, психотронним, ковпаком, при цьому, чомусь, є несерйозними і дурачаться у моєму мозку, одурачуючи мене. Мені на той час не загрожувало ніяке звільнення зі ЗС СРСР, лікар-терапевт, Олена Наумович, уложила мене до ЦНИАГу із якимсь дуоденітом, більше того мені «світила» «блискуча кар’єра», але… Я, чомусь, тоді просив генерала Гайдаєнка запобігти моєму звільненню із ЗС СРСР? Тільки через багато років мені дійшло, що то так моїм язиком, від мого імені, психотронні оператори, які керували моїм мозком, розмовляли, для чогось, їм потрібного, з Іваном Дмитровичем… Можливо корупцію шукали? Провіряли психотронні слідаки, провокаціями, генерал-полковника "на вшівость", можливо хотіли знати як периферійні офіцери ставали москвичами? Можливо допомогти хотіли? Через деякий час я був переведений із «7 ЦНИАГу» до ГКВГ ім. Бурденка, (Головного Клінічного Військового Госпіталя)… Ще через деякий час був виписаний з формулюванням: «Годєн бєз огранічєній!». В той раз «буревій» пронісся поряд, - не нашкодивши. Генерал Микоян С. А. (1922-2017), прожив біля 95 років. Заступник начальника інституту, - «8-го ГК НИИ им. Чкалова», «Заслужений льотчик – випробувач СРСР», Герой Радянського Союзу, пізніше заступник головного конструктора фірми «Молния» по випробуванням. Я також був у бригаді, яка здійснювала військово-науковий супровід розробки радянського космічного корабля багаторазового використання «Буран»… Певний час були прикомандировані до «Молнії». Генеральним конструктором «Молнії» був, народжений у Києві, Гліб Лозино-Лозинський, (...-…). Також довгожитель. Степан Анастасович, - один із синів державного СРСРного діяча Микояна Анастаса Івановича. Знав англійську мову, від СРСР їздив на світові авіаційні покази до британського Фарнборо, французького Ле Бурже… В Радянському Союзі авіаційними супер асами початкового періоду розвитку авіації були М. Громов, (12(25).02.1899-22.01.1985), брати Кокінакі, один із них більш заслужений, В. Кокінакі, (12.(25).06.1904-7.01.1985). Ці два аси померли у Москві, обидва у січні 1985 року. Когось із них, я не запам’ятав, проводжали від ЦТСА, (Центрального театру Советской Армии). Мій шеф попросив мене, із колегами, бути присутніми на тому похованні. Мені те поховання запам’яталось зустріччю із Степаном Анастасовичем. Генерал був у цивільному одязі, при зустрічі він чомусь пильно-пильно, довго дивився мені прямо в очі, а я йому. Скільки таке продовжувалось я не знаю, але було дуже довго, запам’яталось, мабуть як у боксі, перед поєдинком. Я не міг двинутись йому назустріч, а він мені. Із вірогідністю 100% ми обидва були під психотронними технологіями, нас так тримали променями. Мабуть чиїсь слідаки, не спускаючи з мене візуальних очей, слідкували не тільки за мною, але і за всіма нашими знайомими-посадовцями, які намагались нам допомагати, а певні психотронні оператори не дозволяли нам контактів... Маршал Радянського Союзу Соколов С. Л. (18.06.(1.07).1911-31.8.2012), - 101 рік прожив, помер на 102 році. Його кохана дружина Марія, також довгожителька, померла 29.8.2012 року. Сергій Леонідович через 2 дні. Маршал був міністром оборони СРСР з 22.12.1984 по 30.5.1987. Своїм наказом №40 від 22.02.1985 року, міністр присвоїв мені військове звання «підполковник» за «наукові подвиги»... Маршал авіації Єфімов, (6.2.1923-31.8.2012), помер на 90-му році життя, в один день із маршалом Соколовим. Біографи говорять, що він помер від інфаркту в ту мить, коли взнав про смерть маршала Соколова. Маршал авіації був головнокомандувачем ВПС (Військово-Повітряних Сил) ЗС СРСР в період з 1984 по 1990 рік. Його наказом я був звільнений зі служби у ЗС СРСР. Я до сих пір не дуже розумію те звільнення, уявляється, що старших офіцерів повинен був звільняти міністр оборони? Можливо так сталось тому, що маршал Єфімов був, синхронно, першим заступником міністра?! Академік Б. Патон, (1918-2020), академік М. Амосов, (6.12.1913-12.12.2002), - два мужніх, цивільних чоловіка, які не боялись займатись моєю долею у той час, коли йшли вбивства, не вимагали ніяких дій, ніяких згвалтів, не перекладали спроби допомагати на когось, на підлеглих, скажімо, самі особисто йшли на контакти, Президент НАНУ академік Патон говорив мені: «Ми з тобою зустрінемось, я візьму тебе за руку, приведу до міліції, скажу що ця людина потрібна НАНУ, пропишіть його на моїй житловій площі…». І ми зустрілись, у старому ботанічному саду, біля Володимирського собору, через бульвар Шевченка, за клінічною лікарнею, у якій, колись, народився мій син, Б.Є. прийшов разом із академіком Амосовим. Цікава була картина, ми йдемо на зустріч один одному, у мене у мозку вже прокручується подальший розвиток подій, - нарешті я буду мати паспорт, прописку, місце проживання, роботу, причому знайому, у науці, та й лікувати мене буде серйозна, академічна медицина, а далі мрійлива перспектива стати академіком, мільярдером, державним діячем…, наскільки вистачало особистих фантазій. Але як тільки ми зблизились, на відстань протягнутої руки, нас почали бити променями, я побіг в одну сторону, академіки побігли у другу сторону… Нас розігнали. Світового авторитету українських академіків виявилось недостатньо, щоб психотронні виродки віддали мене їм, для вирішення моєї подальшої долі… Я багато разів жалкував про те, тим паче, що колись у хірургічній бригаді академіка Амосова, безпосередньо з ним, працювала моя кохана жінка, а я на той час був самотнім… Її долю я так і не взнав. Академік Сахаров , (21.05.1921 – 14.12.1989)… Особистих контактів з ним не було, але вплив він здійснив на мене серйозний. Вперше я почув деякі його виступи по радіо, по телебаченню, після його повернення із заслання, із Горького, не вразили, була якась «зашкаленість», пізніше я приходив до висновку, що його, можливо, підключали під промені, неявно катували мозок, та так, що були негативні наслідки, які вплинули на його вербалізуємость. Дещо пізніше я змінив відношення до його інтелекту, до його істинної, до катувань, вербалізуємості, до того ж у книжному магазині, на Арбаті, придбав брошуру автора-складача В. Н. Рочко: «А. Д. Сахаров. Фрагменти біографії. Москва, «Панорама», 1991». Тільки після цього я утямив собі силу його інтелекту, - колос інтелектуальний: "В етом государствє нє бил свободним нікто, от безработного до Брєжнєва, государствєнно-інтєллєктуальная еліта, із-за явниих і тайних прівілієгій нє заінтєрєсована в соблюдєніі прав чєловєка, а значіт і в прогрєссє!"... Академік Роальд Зінурович Сагдєєв, (26.12.32 р. н., Москва). На час контакту академік був громадянином США, його дружиною була, (до 2017 року), онука Президента США Сюзан Ейзенхауер, (31.12.1951 р. н.). Запам’ятались слова Роальда Зінуровича: «Приєзжай в нашє государство, работать будєшь в наукє, правда нє в ахті какой наукє, но в наукє!»… Не склалось! Мені було не до науки, мене катували променями так, що я не знав як мене звуть, у якому місті я знаходжусь, який рік на дворі… Мене потрібно було спочатку «вирвати» від психотронних садистів, які тримали у тупості, під жахливими стражданнями, а потім вже, після певної реабілітації, розмовляти про роботи… А щоб вирвати потрібно було відключити від променів. Я, до речі, не знаю як виключають від променів, від біоробототехнологій космічної медицини, «хтось», колись нав’язував думку, що відключати від променів потрібно якоюсь ін’єкцією, яка розмагнітить мій організм, мою кров, «промені з космосу перестануть бігати за твоїм мозком»… Не знаю. Інший «хтось» говорив, що мене виключити неможливо, не потрібно, - «тебе зразу вб’ють!»? Колись був такий випадок, коли представники однієї із держав хотіли викупити мене у психотронних садистів, я чув цю розмову, вони розмовляли із психотронними операторами-садистами через мій мозок, і ті, і ті були у мене у мозку, розмовляли, я чув: «…Він, (тобто я), цивільна людина, ви, - військові, навіщо він вам? Для чого ви його катуєте? Віддайте його нам, ми заплатимо будь-які гроші, які скажете, такі і заплатимо!». Виродки якийсь час помовчали а потім сказали: «Ми нє продайомся!»… Ото такі шакали?! Наскільки їм важливо було утримувати мене під катуваннями, щоб довести, що вони сильніші за цивільне державне керівництво, що вони сильніші за тих, хто бореться із їхньою злочинністю, (засекреченою, психотронною)… Черномирдін В. С., (9.4.1938-3.11.2010). Прем’єр-міністр Росії (12.1992-03.1998). Контактували. Я весь час відчував, що навкруги мене щось відбувається, якісь люди крутили якусь параною, начебто щось вимагали, я нічого не розумів… Було навіть таке, що мій друг, лікар, запитував у мене, чи не здається мені, що за мною бігають якісь люди? Я, звичайно, помічав, навкруги себе, якісь неприродні дії людей, якісь переміщення, які весь час викликали напругу, роздратування, відчуття невідомості, нерозуміння, особисту неповноцінність… Якось я не витримав і запитав у прем’єра: «Что ето дєлают вокруг мєня какіє – то люді?», його відповідь приголомшила: «Людєй іспользуют в качєствє стада баранов!»… Далі розмову перервали, взнати від нього хто ж використовує людей в якості стада баранов не вдалось. ЧВС був сміливою людиною, нічого не боявся, ні на кого не надіявся, коли, особисто, вирішив працевлаштувати мене під своєю юрисдикцією, сам, особисто, і вирішував цю задачу. Хотів забрати мене особисто. Його, якось, проінформували про мене, де ж я знаходжусь, він поспішав на зустріч зі мною, яку спостерігали сотні москвичів та гостей столиці. Уявіть собі, публічне місце, прем’єр-міністр, вдягнений у чорний, строгий костюм, білу сорочку, темну краватку, взутий у… кімнатні тапочки, забув перевзутись, поспішав… Як тільки ми зблизились на відстань витягнутої руки, нас, миттєво, до мовчання, скрутили променями психотронні оператори і розігнали по різні сторони. Черномирдіна В. Ф. (6.7.1938-12.3.2010). Валентина Федорівна разом із чоловіком любили Україну. Вважаю, що такі добрі, вільні стосунки поміж нами дорого обійшлись парі Черномирдіних, - їхню смерть вважаю передчасною, штучно організованою. Валерій Васільєв, ( ) хокеїст збірної СРСР. Зустрічались. "Засвітився" з параноїдальною допомогою. Можливо участь така вплинула на життя? Генерал М. І. Нішт, (1.1.1935-24.06.2005). Мій адміністративний шеф, він був керівником ад’юнктури, керував нею через мене, - я був старшим ад’юнктом. Є у нас і спільна наукова праця……. Післязавтра, 24 червня 2026 року, 21-і роковини з дня миттєвої смерті Михайла Івановича на грядках своєї дачі у Підмосков’ї. Було у нас з ним і спільне жахливе, якось мені психотронні оператори хизувались, що вони не тільки мене катують, але і, раніше, свого часу, катували Нішта, та настільки сильно, що він швидко посивів. Вважаю, що Михайло Іванович добре розумів, що я жертва і свідок військово-медичних психотронних злочинів, які відбувались тоді, коли я був йому підпорядкованим, можливо відчував свою провину у тому, що психотронні бандити зіпсували всю мою кар’єру, все моє життя, назавжди зіпсували, тому, що він, як керівник, не міг захистити мене від психотронних операторів - бандитів, які катували мене таємно, дистанційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної медицини)… Він намагався допомагати мені навіть у Києві, після депортації мене із Москви, вже після того, як президент Росії Б. Єльцін провів мене до Києва. Дорого йому обійшлись контакти зі мною. Вважаю його смерть передчасною, штучно організованою. У 2012 році я написав статтю 370. До 77-ї річниці з дня народження професора Нішта М. І., - https://vkovalenko110550.blogspot.com/2012/01/370-77.html , а також доповнення до неї, - https://vkovalenko110550.blogspot.com/2012/01/371-370-77.html?fbclid=IwY2xjawS2QDZleHRuA2FlbQIxMABicmlkETE4SFd0UEdydnV3ZkFhN3NTc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHquYcXaRQ6a83u_08nVhUGJ7ThkcKFSzFfPqPTqRGjysJGUQ9hTsWvqlIwT5_aem_5RMIIzmB7FOayHwAADJDWQ Грєбєнніков Алєксандр Іванович, 17.4.1950 р.н., доктор фізико-математичних наук, кафедра обчислювальної математики і кібернетики МДУ, (Московского Государствєнного Унівєрсітєта). Засновником і начальником факультету "Вичіслітєльной матєматікі і кібернєтікі Московского Государствєнного Унівєрсітєта ім. Ломноосова" був академік Тихонов Андрєй Ніколаєвіч, (17.10.1906-7.10.1993). Контакти із МГУ полягали в тому, що Саша Грєбєнніков за допомогою сплайн апроксимації розробив математичну модель поверхні літаючого апарату, яку МГУ надавав аеродинамікам, які, використовуючи математичну модель поверхні ЛА і метод дискретних вихорів, розраховували аеродинамічні характеристики будь-якого існуючого чи ще не існуючого ЛА. Мені тодішня кафедра "ВМиК МГУ им. Ломоносова" подобалась організацією роботи науковців, - аспірантів, докторантів. Тоді комп'ютерів, як таких, ще не було, були електронно-обчислювальні машини, які займали великі об'єми, цілі зали. У науковців кафедри ВМиК МГУ дисплеї, (екрани, телевізори), стояли безпосередньо у робочих кімнатах, а сама ЕОМ знаходилась десь в іншому місці, у нас же, щоб користуватись ЕОМ, тотрібно було йти до іншого корупсу, там були приміщення у яких знаходилась безпосередньо ЕОМ, а поряд з нею знаходилась кімната із велкою кількістю дисплеїв, до яких, у певний час, приходили користувачі... Генерал Шестітко (1917-2003). Керував 1 ХВАТКУ з 1960 по 1975 р. р. Запам'ятався своєю фотографією із Маршалом авіації Кутаховим П.С. Маршал Кутахов П. С., (6.8.1914-3.12.1984),-були особисто знайомі. Якось мене свій відділ виставив на доповідь, по результатам випробувань "кривого літака", вищому військовому керівництву та керівництву авіаційної промисловості, головним конструкторам, представникам конструкторських бюро... Суть була в тому, що ізраїльські пілоти розібрались у можливостях певних винищувальних літаків фірми Микояна, які, у кількості 100 штук, закупив Ліван у СРСР. Ізраїльські пілоти "нащупали" зону нечутливості, зону "небачення" радянських літаків, збоку... Підходили збоку непомітними для ліванських пілотів, пускали ракети, вражали ціль, повертались невраженими... У путінській термінології ізраїльські пілоти "пєрєщьолкалі" за 3 дні всю винищувальну авіацію Лівану, збили всі радянські винищувачі... СРСР вирішив встановити на літак станцію "бокового обзору", станція не влазила під обшивку, прийшлось "втіснути", - викривили певну ділянку обшивки, літак став кривим, почав літати "со скольжєнієм", поповзли всі злітно-технічні характеристики, літак став гіршим... Про що я і повідомляв у своєму виступі. Маршал Кутахов декілька разів мене зупиняв і запитував у головного конструктора Сєдова, (колишього генерала): "Правду он говоріт?". Головний конструктор відповідав, що я говорю правду. Після закінчення моєї доповіді маршал Кутахов поговорив зі мною, (публічно, у присутності великої кількості військових і промисловців, цивільних), "по отєчєскі", запитав який навчальний заклад я закінчив, сказав, що і його син, Володимир, 1947 року народження, майбутній генерал - лейтенант науковець вищого рівня, закінчував той же навчальний заклад, - КВІАВУ, сказав, щоб я припинив роботу "статістом", так він назвав випробувачів, сказав, щоб я закінчив ад'юнктуру, а після захисту дисертації, щоб працював разом із промисловістю, з конструкторськими бюро, щоб разом із промисловістю пропонували нове, досконале, більш серйозне... На тому засіданні, секретному, мого начальника відділу туди не допустили, а В. Мігунов, начальник науково-випробувального управління, сидів поряд зі мною чи я поряд із ним, мабуть не змінив рішення відправити мене до ад'юнктури цільової, а не до вільної, щоб потім працювати разом із промисловістю у Москві. Мабуть я повинен був про це говорити публічно на тому засіданні, тоді б військові відпустили мене із своїх обіймів?... Чомусь через півтора року маршал Кутахов помер раптово? Моя параноя говорить, що його смерть була штучною? Генерал П. Грачов, (1.1.1948- 23.09.2012),- МО (18.5.1992-17.6.1996), - один із моїх ворогів. Визнаю, - смілива людина, "Паша - мерседес". Не боявся говорити зі мною навіть про чоловічі статеві органи, (про х*ї), про роль, яку грають х*ї у призначеннях на посади в армії... ("Єслі ти сільний, - ти вставляєшь х*й в рот, єслі ти слабий, - ти сосьошь!"). Але на моє запитання: "Твоі псіхотронниє бандіти питают мєня лучамі, ти что, хочєшь, чтоби я у тєбя служіл?". Його відповідь була такою: "Нєт, служіть ти нє будєшь нікогда, но я нікогда нє позволю тєбє нікакіх контактов с міліцейской мафієй!". Посадив мені на мозок своїх психотронних операторів, які і відганяли від міліції, від міліцейської мафії, від чарівних міліцейських жінок, йду по Москві, як тільки побачу щось міліцейське, психотронні військові оператори зразу ж відганяють від них променями шоку, страху... Я тікаю від них, як сказала б моя мати, "стрімголов"... Промені не можна перемагати. Певні "компромісяни", які вважали дієздатною формулу: "Нє важно гдє, - важно в погонах!", отримали фіаско із такими компромісами... Виродки так і не відстали від цивільної людини. Грачов не дуже себе солідно поводив, жив в одному домі із Єльціним, Єльцін був мені шефом, здійснював допомогу, а його підлеглий, міністр оборони Грачов, мене катував променями? Можливо слабо контролював свою, військову психотронну мафію... Можливо Грачов у щось, незрозуміле мені, грав, але я не міг доперти, додути ні до чого, не міг підіграти нікому і ні в чому із-за знищення мені розуму, виснаження катуваннями психіки... Хоча, вважаю, якщо б він хотів добра, то він не катував би мене за допомогою своїх психотронних операторів, а примусив би їх допомагати мені, використовуючи таємно, дистанційно, невидимо, промені, (біоробототехнології космічної медицини)... Але це все за межами мого розуміння, за межами мого інформування. Вважаю, що Грачов, своєю поведінкою, викликав вогонь і на себе, на свою родину... Не дуже добре закінчив своє життя. Я відносився до всіх добре, навіть до своїх ворогів. Я ні перед ким, ні перед чим не був винним, а якщо і був би, то у цьому, фактично, були винні ті, хто керував моїм мозком, а не я, оскільки я, - біоробот! А не звичайна людина. Критично відноситись до біороботів можуть лише тупі люди, чи хитровє*ані, яким вигідно прикидатись тупими. Маршал Росії Сєргєєв, (20.04.1938-10.11.2006), МО (1997-2001березень), рак крові. Цитую його фразу, пряму мову від 19.01.2001 року, щоб кожний читач зробив свій висновок, хто ж він такий для мене: "Я Вам нікогда нє позволю чітать! Я Вам нікогда нє позволю чєм-лібо заніматься вообщє! І, всьо равно, унічтожу! Нє сразу, но постєпєнно, мєтодом трьох "нє": нє позволю работать; нє позоволю лєчіться; нє позволю что-лібо імєть, (квартиру, машину, гараж, дачу...)". Всього цього військові досягають таємно, дистанційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної медицини). Промені неможливо перемагати! Маршал С. Ахромєєв, (5.5.1923-24.8.1991). Мене репресували із криками: "Всьо равно сломаю і нє такіх ламал!"; "Всьо равно поставлю на колєні! І нє такіх ставіл! Да у мєня маршали говорілі!"... Можливо Ахромєєв один із таких маршалів. Він був успішною людиною, радником президента СРСР М.Горбачова, навіщо йому було вішатись у своєму кабінеті? Вважаю, що його променями примусили повіситись, (я це знаю на своєму особистому досвіді, що це можливо). До того ж у той час його обидві донькі чомусь були перелякані? Мабуть також були під променями своїх ворогів, ворогів їхнього батька. Але наскільки в армії панує страх? Однокурсник Ахромєєва маршал Язов, в інтерв'ю Гордону, визнавав, що Ахромєєв повісився, а не його повісили? (Використовуючи промені). Формально маршал Язов правий! Полковник В.І.Бушуєв, (1938- Полковник Ф. І. Ганієв, (1933- Полковник С. Граськін, (1958- Генерал Куліфєєв Ю. Б. (1938- Полковник Локтєв Б. Є. (1931-1996). Полковник Попиталов С. О. (1932-1997),- Генерал Павленко В. Ф. (1923-2015),- Генерал Красовский (1921-2002), Генерал Нєчаєв Ю. М. (1919-2017),- Генерал – полковник Крємльов В. Я. (1928-2006), - Генерал Гуляєв В.В. (1941-2003),- Генерал Лєбєдь О.І. (20.4.1950-28.04.2002),- Маршал авіації Кожедуб І.М., (8.6.1920-8.8.1991),- Маршал СРСР Язов Д. Т.(8.11.1924-25.2.2020), МО, (1987-1991),- Звання Маршала РС присвоїв Президент СРСР М. Горбачов, останнє в історії, 28.4.1990. Василь Іванович Пєтров, (2.01.1917-1.02.2014), - Старовойтова Г.(17.5.1946-20.11.1998), - Президент Б. Єльцін (1.2.1931-23.4.2007),- Президент М. С. Горбачов, (2.3.1931-30.08.2022), - Примаков Е. М. (29.10.1929-26.6.2015), п.-м. 11.9.1998-12.05.1999 Презедент А. Бразаускас, (22.09.1932-26.6.2010), ПЛ з 1993 по 1998 р.р. Президент Г. Алієв, (10.5.1923-12.12.2003), ПА з 1993 по 2003. Президент Б. Клінтон, (19.08.1946… ПСША 42-й, з 20.01.1993-20.01.2001 Президент України Л. Д. Кучма, (9.8.1938??? Президент США Р. Ніксон, (9.1.1913-22.4.1994),-37 Президент США (1969-1974), - інсульт. Зустріч у Москві в період з 6 по 12 березня 1994 року. Після чого поїхав до Києва, з Москви. Через місяць після повернення помер від інсульту… Подобєдов В.О. (1945- з 2008 року, заступник головного конструктора – начальник відділення аеродинаміки фірми Яковлєва, (об’єднання «Іркут»). Нач. Кур. Захаров Ю. Я., - (17.03.1940-17.09.2024), - Патріарх Філарет (23.1.1929-20.03.2026), - Н/д Ємець О. І. (1.1.1959-28.1.2001), - Син Ємець Леонід Ол. (30.08.1979- Н/д Плющ І. С. (11.09.1941-25.6.2014), - Н/д Гетьман В., (12.07.1935-1998) Н/д Сирота М., (17.7.1956-25.8.2008), Н/д Чорновіл В. М. (24.12.1937-25.3.1999), Н/д. Сєлєзньов Г. (6.11.1947-19.7.2015), Н/д Рохлін Л. (6.6.1947-3.7.1998) Н/д Фьодоров С. (8.8.1927-2.6.2000) Генерал армії В. Радецький, 1.01.1944 р.н. Ген. Констр. «Молнии», Г. Лозино-Лозинський, (25.12.1909-28.11.2001) Гайдар Є.(19.3.1956 - 16.12.2009), - тромб Б.Березовський, (23.1.1946-23.3.2013), В.Британія, повішений, не довели ні те, ні те… Критик Путіна, єврей, Нємцов, (9.10.1959-27.2.2015), критик Путіна, єврей, Батько, єврей, (1928-1988), мати лікар-педіатр, єврейка (1928-2024), застрелений біля 23:30 чи 23:40 на Большом Москворецькому мос-ту, біля Кремля, декілька пострілів у спину, (заарештовано 5 чеченців). Повертався із вечері в ГУ-мі разом із українкою Анною Дурицькою, пішком… Резюме, послужний список… Віталій Олексійович Коротич (26 травня 1936, Київ — 29 вересня 2025, Москва) — український радянський і російський поет, прозаїк, публіцист, журналіст, перекла-дач, лікар за освітою. Найбільше відомий як головний редактор журналу «Огонёк» у 1986–1991 роках, коли видання стало одним із символів перебудови та гласності.