1644."Заповіт".

Я намагатимусь не чіпати поточні ситуації взагалі, щоб не послаблювати Україну у будь-який спосіб. Намагатимусь відштовхуватись від минулого. Але проблеми повинні бути вирішені, рано чи пізно, навіть після війни… Тому я цю публікацію і здійснюю під виглядом «Заповіту»… У своїй публікації, - «1642.До Дня журналіста, - 6 червня 2026 року», (https://vkovalenko110550.blogspot.com/2026/06/1642-6-2026.html), я визначав професію жур-наліста, як небезпечну для здоров’я і життя. В той же час є і інші професії, які також небезпечні для здоров’я і життя. На жаль такими були і професії державних службовців, зокрема народних депутатів парламентських. Свого часу, починаючи ще з радянських часів кінця існування СРСР, я був репресований таєм-но, дистанційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної медицини), психот-ронними операторами, як жертва і свідок медичних і військових злочинів. Той період мого психо-тронного існування супроводжувався такими фразами, як офіційних державних службовців, так і невідомих мені людей: «Вас в заложніках удєржівают,-лучамі!»; «Ви, - воєнноплєнний!»; «Ви, - репрессірован!»; «Сколько би Ви нє жілі на тєріторіі СССР, Ви нікогда нє будєтє імєть ні жільйо, ні работу, ні всьо остальноє…». Тобто психотронні оператори організували мені таємно, дистанцій-но, невидимо, променями, існування при повній поразці у повному переліку прав і свобод люди-ни і громадянина… Репресії заключались в утриманні мене у психотронній в’язниці, у камері ка-тувань психотронної в ‘язниці, тобто у такій собі невидимій, рухомій… Суть репресій поля-гала у постійних керуваннях моїми відчуттями, керуваннях функціями мого організму… Для цього була створена група психотронних садистів, які і керували моїми функціями щодня, щоночі, що-секунди, таємно, дистанційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної меди-цини)... Назву лише деякі складові репресій: виключення розуму, спочатку миттєве виключення, (променями), з часом знищення; утримання у постійному стресі, виснаження психіки різноманіт-ними катуваннями: постійно діючою забороною сну, якщо розмазати мій сон, за останні майже 40 років, рівномірно по ночам, то я горизонтально міг знаходитись у ліжку біля 5 - 6 годин на добу, у середньому, а спати міг біля 4 – 5 годин на добу, я ретельно не хронометрував, можу, можливо, дещо перебільшувати, але точно, не набагато, надаю таку тонкість мого штучного утримання променями, - я вдень, за ті ж самі, майже, 40 років горизонтально не знаходився зовсім, (не ле-жав, жодного дня, за винятком коли хворів з високою температурою тіла, але не більше 5 разів), при цьому мою психіку катували вдень і вночі, замість сну чи під час сну, досить багато ночей було проведено у ліжку, без жодної секунди сну; постійно діючими, роками, фізичними болями різної тілесної локалізації; постійно діючим психічним болем, - переживаннями за все, бажанням само-губства, страхом, який не виключався десятиріччями, видозмінювався лише рівень страху; забо-роною офіційно працювати, зокрема займатись високоінтелектуальною працею, (завжди відга-няли променями від офіційних робіт), при цьому весь час реалізовувався примус працювати у по-буті, займаючись, інакше не скажеш, чим попало; забороною лікування; забороною мати рухо-мість, нерухомість; штучним утриманням в абсолютній самотності; забороною контактувати з будь-якою відповідальною людиною, (променями відганяли від усіх)… Мої друзі, парламентські народні депутати, окрім інших, вперше в історії права, спробували захистити мене від психотронних злочинців, зокрема і законодавчо, тоді якраз розроблялась кон-ституція України. Пам’ятається Саша Ємець узгоджував зі мною текст ст. 28 Конституції України. В кінці кінців ця стаття увійшла у КУ, не в моїй редакції і не в його редакції, але увійшла, відтворюю-чи суть захисту від використання засекречених психотронних технологій із злочинними цілями. В кінці існування СРСР у суспільстві склалась жахлива ситуація з реалізацією головного права, - права на життя: середня тривалість життя чоловіків була на 20 років меншою, ніж в країнах про-мислово-розвинених демократій. Комуністичний генсек Зюганов називав число «57», - по його даним середня тривалість життя чоловіків, зокрема в Росії, (РСФСР), складала 57 років. Деякі ав-тори сумно так жартували: «Середньостатистичний російський мужик спочатку вмирає, у 57-річному віці, а через 3 роки, вже мертвим, йде на пенсію!». І зараз ситуація змінилась не набага-то, але оця «дельта», - 20 років, утримується досі. Це жахливо! Причини цього різноманітні, в то-му числі і медичні. 20% жінок дітородного віку, тобто кожна п’ята, не здатні народжувати дітей, як правило із-за наслідків хвороб, зокрема венеричних. Що таке 20% таких жінок в Україні? Це декілька мільйонів вбитих хлопців, (ненароджених)! Це, зараз, відсутність, нестача, щонайменше 2 мільйонів бійців, у будь-якому випадку для формування ЗСУ «бусифікація» була б не потрібною, якби були прийняті і реалізовані деякі Закони України ще тоді, у 90 роках останнього століття. Про що далі. Це жахливо, страшно, - це геноцид власного народу, це таємна російсько-українська «гоно-кокова» війна, це знищення українців медичними методами?! Поки що найстрашнішою зброєю у Росії є гонококи, - гонококи вбивають набагато більше, на порядки більше, ніж ракети… Проблемами тривалості життя і народжуваності українців, (начебто відчуваючи майбутню, на той час, російсько-українську війну), переймались мої друзі народні депутати, члени українського Парламенту. Вони пропонували зміни в українському законодавстві, - пропонували замінити кримінальну відповідальність за зараження венеричними хворобами на примусове лікування пе-вних хвороб, включно із венеричними. Якби це було реалізовано тоді, то зараз в Україні чоловіків призивного віку було б більше, ніж на 2 мільйони… У цій статті я не ставлю собі за мету показати чиї ж інтереси зачепили народні депутати, мож-на лише здогадуватись, - у першому наближенні здається, що була зачеплена одна із таємних функцій внутрішньої політики СРСР, яку, можливо, реалізовувала ретельно засекречена русская частина радянського КГБ СРСР?! Особливо якщо розглядати цю проблему у контексті голодомо-рів1920-го, 1933-го, 1947-х років, багатотисячних переселень українців подалі від України… Ця проблема потребує ретельного вивчення, аналізу, прийняття рішення, реалізація прийнятих рі-шень… Але досі «висить у повітрі» постійне бажання певних кіл зменшувати кількість населення України, кількість українців, (щоб українці не були сильними і багаточисельними), тепер вже і яв-ною війною?! Всі мої друзі-народні депутати ВРУ: О. Ємець, І. Плющ, М. Сирота, В. Гетьман, В. Чорновіл… були знищені в різний спосіб: ДТП, кулями, хворобами. З чого я і зробив висновок, що і народні депутати, українського парламенту, місцеві також, якщо вони серйозні, відповідальні, якщо дійсно дбають про народ, - професія чи робота, як і жур-налістів, дуже небезпечна, особливо для здоров’я і життя. Я до сих пір не знаю, «не доходили руки», чи ВРУ замінила кримінальну відповідальність за зараження венеричними хворобами на примусове лікування? Бо кожна українка має право, (іно-ді мені мерещиться, що і обов’язок), народжувати дітей, українців, патріотів України. А для цього потрібно, щоб українці і українки були здоровими, розумними, радісними… Штучний інтелект відповідає, що, начебто, така заміна не відбулась?! Керівництво, вчені, громадськість повинні вирішити, коли краще почати вирішувати цю проблему і проблему збіль-шення тривалості життя, через суттєве підвищення рівня життя більшості громадян, зараз, під час війни чи після закінчення війни. Я, згідно класифікації ВООЗ, - людина старечого віку, хотів би до-чекатись, але, на жаль, у будь-якому випадку життя, - кінцева штука. Тому я залишаю такий собі «Заповіт» українським нащадкам, Уряду, ОПУ, Парламенту: вирішіть проблему тривалості життя через підвищення рівня життя більшості громадян; зробіть так, щоб кожна українка дітородного віку могла мати дітей. Всі українці повинні реалізовувати статеві рефлекси, які Бог дає кожній лю-дині при народженні. Без цього люди не можуть бути повноцінними, здоровими, радісними... Спочатку змініть законодавство згідно цієї публікації, як того хотіли мої друзі. Українська медици-на повинна стати якісно іншою, не гіршою, ніж у країнах промислово-розвинених демократій. Україна повинна стати привабливою для проживання більшості громадян.