1651. Для чого мені були потрібні великі гроші. Парламентам, правникам...

1111.Для чого мені були потрібні великі гроші. Ну що, народе мій, замучений, розбитий? Я обіцяв народу у кінці життя розповісти про деякі сторони свого існування. Я жертва і свідок певних військових і медичних злочинів, особливо психотронних, як разових, так і постійно діючих, - жертва біотероризму. У кінці існування СРСР я, будучи військовим, був репресований, не державою, - ви ніде не знайдете документи, які свідчать про мої репресії, а державними злочинцями, які володіють, по суті, фантастичними технологіями, - біоробототехнологіями космічної медицини, (коротко, - «променями»), які дозволяють керувати мозками, (функціями людських організмів) , таємно, дистанційно, невидимо, променями. За допомогою цих технологій можна здійснювати злочини будь-якої складності таємно, дистанційно, невидимо, променями. Про свої репресії я взагалі нічого не знав багато років. ГКВГ ім. Бурденка, (Головний Клінічний Військовий Госпіталь) «спісал» мене з військової служби, після силової госпіталізації. Це не торкається теми поточної публікації. А далі… Я йшов через КПП, солдат попросив показати перепустку, я показав, він вихопив її із моїх рук і все, - відігнали від нього променями… Так колись звільняли із служби чемпіона по делтапланеризму Топтигіна? Ізолювали від суспільства і утримували від будь-яких контактів з будь-якою людиною таємно, дистанційно, невидимо, променями. Образно, утримували мене у невидимій психотронній в’язниці променями, таємно, дистанційно, невидимо. Наглядачі психотронної в’язниці завжди були присутні у мене у мозку, роками, цілодобово, здійснюючи щосекундний нагляд, здійснюючи жахливий режим утримання, багато у чому страшніший, ніж у кам’яних в’язницях… Узнав я про те, що репресований, у кінці існування СРСР, після досить тривалого часу з початку репресій. По космічному біологічному радіозв’язку, невідомі для мене люди, повідомили: «Вас репрессіровалі два государствєнних чіновніка, коториє нє напілісь крові!». Тобто ті, яким за мене, мої московські прихильники, які намагались зробити мене працівником певних структур, москвичем у радянському суспільстві тотальної корупції, не принесли гроші. Я особисто не займався такими «своїми» справами і тривалий час навіть не міг здогадатись про яких чиновників мене проінформували? З роками прийшло розуміння, що такими, з великою ймовірністю, могли бути міністр внутрішніх справ і головний військовий прокурор, заступник Генерального прокурора. (З Генеральним я розмовляв і тоді, коли ним був, чернігівського походження, В. Казаник. Володя говорив і таке: «Тут в самой Гєнєральной прокуратурє творітся такоє, что мнє хочєтся всьо бросіть і вернуться в Омск, продолжіть прєподавать на юрфакє…». Із старшим сином Головного військового прокурора, Олегом, я був знайомий особисто... Щось там у їхній родині було жахливе, не стало в живих Олега, матері, батька... Міністра Бакатіна я не дуже розумів? Здавалось, іноді, що він корчить із себе володаря «грязной мафіі» чи знатока кримінальних алгоритмів життя в СРСР, коли міняють венеричні хвороби на посади, квартири, тощо, чи борця із мафією, а можливо, як це було прийнято, коли московська мафія «брала» якогось посадовця із Сибіру, ще звідкись, на якусь державну посаду, за гроші, а вони потім, знаходячись на тих посадах, намагались «відбити» ті гроші, повернути затрачене, а потім ще назбирати грошей на наступну посаду… Тому вони засовували свої «довгі носи» у будь-які діри, де можна було поживитись… Скажіть на якій підставі міністр внутрішніх справ засовував свій «ніс» у розподіл на посади військових ад’юнктів? Це ж зовсім інше міністерство? Пряма мова міністра Бакатіна: «Работать хочєшь? Работать хочєшь, дурачок? Х*й помить надо, а нє работать! Мафія у ніх називаєтся, мафія! Гі-гі-гі?»). Пройшло багато часу, зараз я людина старечого віку, я можу плутати послідовність, роки, тощо, тому прошу читачів не чіплятись за якусь логіку, краще звертайте увагу на пряму мову. Що то Бакатін говорив я тоді не дуже розумів. Я не знав навіть хворий я чи ні, а якщо так, то для чого міністр слідкує за своїми міченими бактеріями, гонококами чи ще за чимось? Я ніколи не користувався послугами злочинного світу, послугами мафії, тому мені завжди і скрізь було важко, - я не міг орієнтуватись навіть у простому мафіоз-ному. До речі, у якості противаги, я якось говорив міністру оборони Росії П. Грачову: «Твоі псіхотронниє бандіти питают мєня лучамі, ти что, хочешь, чтоби я у тєбя служіл?». Він відповів так: «Нєт! Служіть ти нікогда нє будєшь, но я нікогда нє позволю тєбє нікакіх контактов с міліцєйской мафієй!»… Все це психотронні оператори армії здійснювали таємно, дистанційно, невидимо, променями. Тобто у мене у мозку були мафіозні антагоністи, які взнавали про мене, про моє оточення все, все, все… Почуте у Пєтровском парку Москви: «В Москвє єсть двє огромниє мафіі! Оні враждуют мєжду собой, оні убівают друг друга і горє тому, кто попадаєтся мєжду німі!»… Я не попався поміж ними, - мене туди затягнули, як? Я до сих пір не знаю! Ну таке, про шматочок життя в СРСР. Я не знаю як зараз у Москві, а тоді було дійсно страшно, на вулицях Москви було багато молодих людей, хлопців, у яких бігали очі, очі були дуже напружені, хлопці лисіли, сивіли до 30 річного віку). Я володів такими особистими якостями, яких було достатньо для роботи у Москві на високому рівні, певні керівники «брали» мене «з руками і ногами», але система жахливої корупції не пропускала без хабарів. Юрист, Костя Симіс, після депортації із СРСР, навіть книгу написав під назвою «СССР общєство тотальной коррупціі». Деякі керівники відверто розмовляли зі мною, мені іноді мерещилось, що навіть соромились, що не є повноцінними у прийнятті рішень у своїй тусовці, говорячи, що мені особисто гроші від тебе не треба, а от… І замовкали. При прийомі на роботу в МИД СССР, мені повідомили: «Пішітє заявлєніє на работу, в заявлєніі пішітє святую правду, с момєнта прєдидущєго увольнєнія Ви репрессіровани, Ви должни знать об етом… Ми бєрьом на работу, чєрєз год прєдоставляєм жільйо…». Жартома, був такий короткий період, коли ще дозволялись хоча б якісь контакти, мої співслужбовці називали мене «воєнноплєнним», - оскільки мене з військової служби взяли у психотронний полон, «посадили» у психотронну в’язницю, режим утримання у якій, по більшості параметрів, більш жахливий, ніж у кам’яній в’язниці. По деяким параметрам, звичайно, набагато більш слабкіший. Я багато разів приходив до висновку, що, наприклад, парламентам, юридичній науці і практиці, потрібно якось вирішити, на мій погляд, цікаву юридичну задачку, - утримання у психотронній в’язниці прирівняти до утримання у кам’яній в’язниці, а значить термін утримання у психотронній в’язниці прирівняти до терміну утримання у кам’яній в’язниці, тобто прирівняти у правах військовополонених психотронної в’язниці до військовополонених кам’яної в’язниці… Зокрема зараховувати термін знаходження військовополоненого у психотронній в’язниці до стажу військової служби… Якщо говорити далі на подібну тему, то… Був час, коли мене захищали люди від хутірських бідняків до президентів багатьох держав. Зокрема захищали державні службовці, народні депутати, члени парламенту, яких вбили у цій таємній психотронній війні! Когось, штучно організованими хворобами, когось розстрілами у ліфті, когось штучно організованими ДТП… Але спільне у всіх загиблих одне, - їх вбивали із використанням біоробототехнологій космічної медицини, тобто променів, таємно, дистанційно, невидимо. Я прошу парламенти, зокрема український парламент, визнати гибель моїх друзів: О. Ємця, В. Чорновіла, В. Гетьмана, І. Плюща, М. Сироти, як гибель на полі бою таємної, психотронної війни, прошу прирівняти їхню гибель до гибелі українських бійців на класичному полі бою з наданням аналогічних чи ідентичних почестей… Члени їхніх родин повинні знати, що вони знищені у таємній психотронній війні, а не так, як представлено фактично… Чув і таке: «Вас в заложніках удєржівают, лучамі!». Вірогідно це одна із ключових фраз, як і фраза одного із тодішніх міністрів оборони Росії, першого (і останнього) маршала Росії І. Сєргєєва, від 19 січня 2001 року, у день його візиту до Києва: «Я Вам нікогда нє позволю чітать! Я Вам нікогда нє позволю чєм – лібо заніматься вообщє! І, всьо равно, унічтожу, нє сразу, но постєпєнно, мєтодом трьох «нє»: нє позволю работать; нє позволю лєчіться; нє позволю что-лібо імєть! (Автомобілі, гаражі, дачі, будинки, квартири…)!»… Як цього всього Сєргєєв досягав? Таємно, дистанційно, невидимо, променями! Історія моїх репресій продемонструвала, що іноді державні злочинці, які володіють променями, сильніші за саму державу… Психотронні оператори, від таких злочинців, які керують моїм мозком, взялись знищувати розум, (променями це можливо, - я вже неодноразово описував цей феномен), руйнувати здоров’я, як бактеріальне, (фізичне), так і психічне, керуючи мозком, (функціями мого організму), щодня, щоночі, щосекунди… «Ми тєбя уб’йом, как чєловєка, которий нікому нє нужєн!», «Рєчь ідьот о твоєй жізні фізічєской!»… Страждання неймовірні! Мені психотронні оператори організували повну поразку у повному переліку прав і свобод людини і громадянина, і все це замінили на постійно діючі катування променями, утримуючи на межі самогубства… (Я один раз стрілявся і двічі вішався, - так керували мозком психотронні оператори). Тоді, коли стрілявся, до моєї смерті залишалась мить, - вільний хід курка був вибраний, залишалась мить… Раптом я відчув, що мій палець знімається із курка і… почав чути, по космічному біологічному радіозв’язку, громогласне чоловіче: «Гі-гі-гі! Вот відішь, как лєгко покончіть жізнь самоубійством? Поетому ми будєм тєбя іспользовать, пока вигодно, а потом унічтожім, вероятнєє всєго самоубійством!»… Я був першою, (здається, на жаль, і останньою), людиною в СРСР, яку намагались захистити від психотронних бандитів, які володіють променями, керівники найвищого державного і міжнародного рівня. Намагався боротись і я сам, хоча це було неймовірно важко, оскільки моїм мозком володіли мої вороги. Я не міг від них вирватись, я не міг їх перемогти, оскільки для цього я повинен бути сильнішим за того, хто керує моїм мозком!? А це неможливо, навіть теоретично це не можливо! Я пройшов весь цикл, повний цикл, національного правового захисту і міжнародного. Ніхто, на всій Земній кулі, не може вирвати від псхотронних бандитів, не може захистити від психотронних операторів, які володіють біоробототехнологіями космічної медицини. Всі їх бояться, оскільки вони можуть знищити будь-яку людину, у будь-якій координаті земного і навколо-земного простору, таємно, дистанційно, невидимо, променями. Мені нічого іншого не залишилось, як самому боротись із такою злочинністю, із біотероризм. Мені стало необхідним мандрувати: зупинятись, харчуватись, зустрічатись… Для цього потрібні були гроші. Я опублікував № свого банківського рахунку, просив усіх тих, хто бажає боротись із психотронним тероризмом, надсилати мені гроші, про використання яких я зобов’язувався звітувати із наперед заданою періодичністю… Ніхто не прислав?! Якби я міг дивуватись, можливо я б здивувався цьому феномену, тема дуже вже серйозна, із вбивствами державних службовців, яку потрібно було розглядати у контексті встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, особливо у секретних погонах, особливо у секретних психотронних погонах… Ситуація ускладнювалась тим, що у репресіях, окрім інших, приймали участь безпосередньо деякі силові міністри… Один із яких, наприклад, говорив мені: «Я в рот є*ал твоєго прєзідєнта!», (тобто свого верховного головнокомандувача, який, як гарант прав і свобод громадян, намагався захистити мене від психотронних бандитів)… Із-за чого я вимушений був, особисто, незважаючи на жахливі перепони і від них включно, «лізти» на рівень вищий силових міністрів… А також тим, що я з кожним днем з катастрофічною швидкістю втрачав силу особистих якостей, із – за постійно діючих катувань, штучної руйнації фізичного і психічного здоров’я і цілеспрямованого знищення психотронними операторами розуму, (променями)… І, тим не менш, я продовжував «лізти» на високий рівень, особливо коли у найвищому керівництві Україною знаходилась проросійська влада. Я ставав слабкішим за багатьох опонентів, але я продовжував «лізти», вважаючи, що у разі успіху, я все ж таки чи хоча б буду утримувати прогресивний, проЄСівський і проНАТОвський вектор розвитку України, оскільки народ України вирішив, що йому краще жити вільним, заможним, здоровим, з середньою тривалістю життя більшою за 80 років, як в країнах ЄС, НАТО, ніж підневільним, бідним, хворим, з середньою тривалістю життя чоловіків 62 роки, (на 20 років меншою), як в Росії… Гроші я вирішив отримати минуючи народ, самостійно. Я подав до суду, вимагаючи від зло-чинної частини засекречених психотронних структур армії та медицини компенсації за ущерб, завданий мені особисто, у розмірі 19 мільярдів доларів. Тоді, а це було вже більше 20 років тому, це була кінцева сума компенсації, зараз це лише перший внесок у компенсацію. Я пройшов повний цикл національного судового захисту і міжнародного… Реалізація, першого у світі, такого позову не стала можливою, не стала реалізованою… Офіційно тому що я не зміг надати докази ущербу??? Фактично, ймовірніш за все, - страх! Весь світ боїться психотронної злочинності, яка може здійснювати злочини будь-якої складності, включно із вбивствами, таємно, дистанційно, невидимо, променями. Ніхто не хоче помирати! Іноді мені мерещиться, що ця тема стала чи не найголовнішою при прийнятті Росією рішення про атаку України? Дивіться. Мене захищали чи не всі керівники порядних держав, президенти, прем’єр-міністри, міністри, члени парламентів, академіки, дипломати, спортсмени, письменники, лікарі, сільське господарствоа, вчителі… І ніхто так і не зміг захистити, не те, що захистити, не те, що вирвати від психотронних бандитів, а навіть облегшити страждання не змогли… Як мозок, можливо, працював у російських яструбів? «Ага, його не може ніхто захистити від російських секретних психотронних бандитів! Значить наші засекречені психотронні структури найсильніші у всьому світі?! Значить ми можемо розпочинати війну, у якій ми, апріорі, сильніші за всіх! Ми, у будь-якому випадку, переможемо!». Поперли на Україну! А тоді я розумів, що в Україні і світі багато хто хотів би мені допомогти, багато хто намагався допомогти, але ні у кого не було можливості, (грошей, часу, інших ресурсів) насправді допомогти мені, як біороботу, мозком якого керують вороги біоробота... Тобто ми однакових поглядів, але допомогти мені держава не може?! Не може захистити і правоохоронна система. Не може перемогти психотронну злочинність, ні свою, ні суміжної держави, ні певних інших країн? Який вихід? Якщо держава не може мені допомогти, то я повинен допомогти державі?! Мені потрібні великі гроші, дуже великі гроші, ще більші, ніж дуже великі… Для організації своєї, приватної, армії, своєї приватної спецслужби, своєї приватної прокуратури, своїх приватних судів… Щоб допомогти державі у тих питаннях, які вона не може вирішити самостійно?! Так було… Але тепер, із-за неможливості мати певних друзів, (їх вб’ють миттєво, променями, мої вороги)? Із-за моєї деградації, старечої безпомічності, беззахисності, безправ’я… стала, практично, неможливою реалізація цього проекту… Із ймовірністю більшою, ніж 0,95 я вже припинив реалізацію цього проекту. В той же час боротьбу із психотронною злочинністю потрібно продовжити, - це в інтересах української, європейської, американської, світової демократії! Вважаю, що цією публікацією я когось заспокоїв, а когось, ймовірно, обурив, розсмішив?! Але… Життя, на жаль, кінцева штука?! Потрібно знайти послідовника мого?! Тему потрібно продовжувати… Прошу прощення у читачів, під час письма було серйозне втручання у психіку і інтелект, краще я не зміг писати...