759. Пам'яті професора М.Нішта.

М.І.Нішт (1.01.1935-24.06.2005). Сьогодні, 24 червня 2015 року виповнюється 10 років з дня миттєвої смерті на дачній грядці у Підмосков'ї доктора технічних наук, професора, академіка, генерала, начальника кафедри аеродинаміки №15 «ВВИА им. проф. Жуковского», великого вченого, Великого Білоруса Михайла Івановича Нішта (1.01.1935, Білорусь, Гомельщина – 24.06.2005, Моск-ва). В ад'юнктуру «ВВИА им. проф. Жуковского» я потрапив, спочатку, «через його голо-ву», після співбесіди із його безпосереднім начальником, заступником начальника акаде-мії по науково-дослідницькій роботі, професором, генерал-лейтенантом авіації С.М.Бєлоцерковським. Цю співбесіду організував мій колишній спів службовець по 6 від-ділу 1-го науково-випробувального управління «ГК НИИ им. Чкалова», а тоді вже ад’юнкт останнього року написання дисертації, підполковник О.Коритько, пізніше начальник 1-го факультету моєї «альма – матері», - Київського ВВАІ. На жаргоні ад’юнктів, - «сдал шкуру». В той теплий сонячний день співбесіди з професором Бєлоцерковським, сидячи, з Олександром, у його приймальні, я побачив такого собі над кремезного чолов’ягу у формі полковника ВВС, який виходив із кабінету Білоцерковського… Після нашої співбесіди я запитав у Саші, що ж то за полковник такий виходив перед нами з кабінету Білоцерковського, боксер він, борець, штангіст, чи ще хтось? Саша образився: «Та ти що? То доктор технічних наук, професор, викладач кафедри №15 Валерій Васильович Гуляєв!». Пізніше В.Гуляєв був призначений начальником, знову моєї «альма-матері», - Київсього ВВАІУ. Окрім зовнішнього лоску, блиску, шику, писку… в середовищі військових вчених і кадровиків, при безпосередній участі військових КГБістів, точилась жахлива підкилимна боротьба, - боротьба із усіма ознаками страшенної, жахливої, таємної, підлої корупції, найстрашнішого виду корупції, - корупції в погонах, із застосуванням психотронних технологій, особливо мафіозі полюбляли шокувати «новачків» біоробототехнологіями авіаційної і космічної медицини, космічним біологічним радіозв’язком, засобами мозкового контролю мислення… Москва погонна зустрічала криками: «Все покупается, - все продается!». І це в ті роки, коли Ю.Андропов оточував у Москві вдень кінотеатри і провіряв глядачів, що ж то за люди такі вдень, в робочий день, ходять в кіно, - боролись із «тунєядцамі». Тоді в Москві частенько відбувались комедії, трагікомедії… Наприклад, після того, як видатного промисловика військової про-мисловості Д.Устінова призначили міністром оборони СССР, він іноді ходив в шинелі із розстебнутими ґудзиками, а військовий картуз одягав так, що козирок був над вухом май-же. Якось проїжджаючи зранку на роботу, від побачив як генерали і офіцери якогось із управлінь міністерства оборони грали у волейбол, він запитав, хто їм дозволяє грати у волейбол, якщо вони військові? Міністру відповіли, що по наказам генералам і офіцерам двічі на тиждень, по 2 години, «положено» займатись фізкультурою… Устінов сказав, що не можна так, «в то время, когда весь советский народ трудится, нельзя играть в волейбол, - пусть играют вне рабочего времени…». Так я, свого часу, пізнавав ази антагонізму поміж цивільними людьми і людьми в погонах… До речі сам Устінов не був, у повному розумінні, «цивільним» генералом, міністром. Він був мілітарним. Михайло Іванович Нішт, у розмові зі мною, якось дуже тепло висловився про Устінова, що той «добавил несколько генеральских клеток» в академии… Я був в той час уже репресований, штучно утримувався в хворобах і жебрацтві… Косо так я тоді подивився на генерала Нішта, оскільки введення одного генеральського звання означало, що на території СССР з'являлось чотири – п’ять «нищих деревень». Зараз в Росії при владі все ті ж генерали і офіцери, - Путін тримається на жахливій кількості людей в погонах, які майстерно утримують народ Росії в покорі, і на страшній пропаганді… Від цього страждає і сучасна Росія, сучасний народ Росії, оскільки середня тривалість життя рядових громадян в Росії складає 40-50 років, по регіонам, по професіям…, тому, що загальна середня тривалість життя чоловіків в Росії складає 62 роки, на 20 років менша, ніж в Об'єднаній Європі. Багато людей, чоловіків в Росії, живе більше 80 років, як у Європі, але це і означає, що скільки живе більше 80 років, стільки доживає у Росії до 40 років… В Росії, до 55 - річного віку не доживає 25% людей, в США до 55 – річного віку не доживає 1% громадян… А путінська Росія все бореться із США, замість того, щоб при підтримці США боротись за, скажімо, європейський рівень життя! Зараз Росія воює із Україною! Я запитую у російський військовослужбовців, у Путіна, Мєдвєдєва, Патрушєва, Шойгу, Бортнікова, Наришкіна, Матвієнко… за що, для чого воюємо, що ми можемо принести народам, з якими Росія явно чи таємно воює всі роки свого існування? Росія не може нічого корисного дати громадянам, навіть чоловікам своєї підлої Росії, оскільки середньо статистичний росіянин здихає на 20 років раніше, ніж у Європі. Русскіє! За що воюємо? За горілку? За рабів? Щоб святкувати Дні Перемоги? Посвяткуйте ще, гниди безобразні! Посвяткуйте… Україна зараз тримає прогресивний вектор, хоча, більшою мірою із – за підлої, багаторічної, явної і таємної війни Росії із Україною, і в Україні безліч проблем. Наприклад, пенсія якого-небудь «старого» підполковника, з 20-річною вислугою, звільненого з часів СССР, менша, ніж грошове забезпечення сучасного солдата української армії… Цікава, у зв’язку із цим, позиція «пердунів», - військових пенсіонерів України. Одні все розпалюють в Україні «восстаніє», (як підстрелений Калашніков), на користь русскіх окупаційних, сепа-ратистських, терористичних сил, на користь Пу тіна, щоб отримувати такі пенсії і пільги, як в Росії, а інші, знаючи, що на Заході, в Європі, в США, пенсії і зарплати у 5-7 разів більші, ніж в Росії, та й військові пенсії, наприклад, у США більші чи не в 10 разів, ніж в Росії, все борються за європейський спосіб життя, за вступ в ЄС, в НАТО… Хоча розуміють, що для європейського рівня життя потрібно ще працювати і працювати… Однак вони розуміють, що для народу, для їхніх дітей, онуків і правнуків все ж таки набагато краще вступити в ЄС і НАТО, а не лізти в Росію, щоб здихати в 62 роки… Зате святкувати Дні Перемоги… Прорусскіє, пропутінські військові пенсіонери України не думають про своїх дітей, про своїх онуків, правнуків, про народ України, - ці сопливі падли думають про себе. Про свої шкури. Їм вважається, що як тільки вони здадуть Україну Путіну, - то їхні пенсії і пільги стрибкоподібно, зразу ж, стануть такі, як в Росії, більші, ну не знаю, здається у 2-3 рази. Тільки навіщо їм такі пенсії і пільги, як в Росії, якщо їх там нема коли отримувати! В 60 років пішов на пенсію, а в 62 здох, - коли ж жити на великій пенсії при пільгах? Російський народ вихований Днями Перемог, безправ’ям, (із-за чого відбувається алкоголізація, русскіє мужики залівают «уніжєнность і оскорбленность»), пропагандистами «Останкіно», ненавистю до людей інших національностей, інших держав, «превращением всей территории США в радиоактивный пепел», а не рівнем життя, рівнем культури, рівнем любові, рівнем співчуття до нещасних, рівнем доброзичливості… А тоді, перед розпадом СССР… В моєму, локальному, науковому світі точилась неабияка боротьба, навіть війна, поміж науковими школами Київського ВВАІУ і ВВИА… Але, яка б там не була жахлива і страшна корупція, скрізь відчувалась «рука наукового КГБ», Москва «ламала» Київ, через МО СССР, через «23 будинок» (Головний Штаб ВВС на Большой Піроговской 23 в Москві), Києву нав’язувались науково-адміністративні кадри, щоб там, в Києві, не прийшли до влади місцеві українські націоналісти… Тому до КВВАІУ потрапляли, тоді лояльні Москві, українці, як Саша Коритько, інші. Начальником КВВАІУ був нав’язаний Гуляєв В.В. Тобто КГБ СССР тримав вектор, - українці повинні бути підкорені русскімі. За часів Путіна, Януковича… цей вектор був перетворений у жахливий і страшний взагалі, - кожний українець повинен підкорятись кожному русскому. Українці сучасні повинні зробити висновок із цього, - не будете боротись із кожним агресивним, підлим, окупаційним, сепаратистським русскім, - вони вас усіх перетворять у рабів! В 1932-1933 р.р. русскіє знищили геноцидом українців голодомором біля 12 мільйонів і ніхто, жодна істота не відповідала за цей геноцид. А сучасна російська влада, Путін, Мєдвєдєв, взагалі не визнають знищення 12 мільйонів українців геноцидом голодомором… Показуючи цим, що ж то за влада в Росії, на яких традиціях вона вихована, що, кого і як захищає… За що і для чого воює. Киянин, аеродинамік, КВВАІУшник Пахненко, захистив докторську дисертацію «через голову» Білоцерковського, через голову ВВИА, захистив в ЛИИ МАП им. Громова, («Летно-испытательный институт министерства авиационной промышленности»), «чорні опоненти» від ВАК СССР («Высшей аттестационной комиссии»), роздовбали докторську дисертацыю Пахненка «в пух і прах», позбавили дійсності, а Пахненко вже «накривав поляну», відсвяткувала людина захист докторської… Скількись років ще Пахненко доопрацьовував докторську дисертацію, все ж таки захистив її, але… довго жити не зміг. Така боротьба жахливо скорочує життя… А тоді… Після співбесіди з Бєлоцерковським я отримав дозвіл на здачу іспитів. Іспити здавав уже на кафедрі. Там і познайомився із генералом Ніштом. Чомусь пам’ятаю і зараз, частково, одне із запитань на іспитах по аеродинаміці, якісно намалював якусь криву за-лежності чогось від чогось, (здається, коефіцієнта підйомної сили по кутам атаки в залеж-ності від числа Маха, - Cy(α)=f(M)), професори добивались про хід похідної по Маху, де похідна позитивна, де негативна, де вона збільшується, де вона зменшується, де вона дорівнює нулю... Іспити на кафедрі взагалі то подобались, - в кабінеті начальника кафедри висіла невелика дошка, по периметру стояли шкіряні дивани, на яких сиділи, в середньому, не менше шести професорів, і довбали мозок години півтори, кожного… Просвічували немов рентгеном. Я в ад’юнктурі йшов по двом спеціальностям: 20.02.15 і 20.02.14, «гидроаэродинамика, динамика движения и маневрирования боевых средств», «вооружение и военная техника ВВС». По першій спеціальності науковим керівником був доктор технічних наук, професор, заступник начальника кафедри №15, полковник, татарин Ганієв Фангалі Ісламгалієвич, - фахівець в області лінійної аеродинаміки. По другій спеціальності науковим керівником був доктор технічних наук, професор, начальник факультету №3 генерал Куліфєєв Ю.Б. З Ганієвим і Куліфєєвим я був знайомий ще з часів роботи в ГК НИИ им. Чкалова. «Фан» у нашому 6 відділі представляв свою докторську дисертацію, яка торкалась визначення, методами математичного моделювання , аеродинамічних характеристик будь-якого літака, чи навіть цеглини, при бойових пошкодженнях… Захистив «Фан» докторську дисертацію «на ура», - його математичну модель лінійної аеродинаміки ще багато років експлуатувала кафедра і академія сумісно із авіабудівними ОКБ. Генерал Куліфєєв захищав свою докторську дисертацію будучи ще підполковником. Запрошував на захист і мене. Мені запам’ятався виступ начальника ЛИИ МАП им. Громо-ва, Героя Соціалістичної праці К.К.Васильченка: «… Я думал, что Кулифеев какой-то шарлатан от науки, запросил всю его работу, вчитался, вдумался, разобрался, проверили алгоритм, просчитали, удивились, - все работает, причем исключительно хорошо!...». Докторскій алгоритм Куліфєєва торкався ідентифікації ЛА, що приводило до скорочення розробки сучасних бойових авіаційних комплексів. Генерал М.Нішт був спеціалістом в області нелінійної аеродинаміки, він не був моїм науковим керівником, але з ним ми зустрічались набагато більше, частіше, ніж з наукови-ми керівниками. Він мене призначав старшим ад’юнктом, вів через мене всю адміністра-тивну роботу в ад’юнктурі, а це було не мало, не багато, а 21 чоловік, очної і заочної форми навчання. Багатьом ад’юнктам було цікаво в ад’юнктурі ще й тим, що наші наукові керівники були науковими керівниками і у цивільних закладах, їхніми аспірантами були молоді хлопці і дівчата із цивільних авіаційних інституцій. Зустрічі були приємні. А на Всесоюзному семінарі по аеродинаміці, який проходив в музеї Жуковського, що на вул. Радіо, у Москві, здається кожного третього четверга, щомісяця, відбувались наукові контакти з представниками аеродинамічного світу, що був на вістрі науки і практики в СССР: ЦАГИ им. Жуковского, ГосНИИ ГА, літакобудівні фірми, український ракетобудівний «Южмаш», цивільні і військові навчальні заклади по профілю… Семінар заснував С.М.Бєлоцєрковскій, після його смерті у 2000 році, семінаром керував М.Нішт, а після його смерті А.Жєланніков… Ад'юнкти пишались М.Ніштом, - серйозний вчений, праці якого перекладались на англійську мову у Нью-Йорку. Підготував багато докторів і кандидатів технічних наук, - я був чи не єдиний на кафедрі, хто не зміг захистити дисертацію із-за явних і таємних, психотронних, репресій, із-за наслідків застосування проти мене променів (психотронних технологій, особливо біоробототехнологій космічної медицини), із –за позбавлення мене доступу до секретів, а дисертація мала, зазвичай, гриф «секретно». Передзахист я пройшов, але доопрацювати зауваження вже не зміг, - психотронні репресії стали жахливі. В нашій ад’юнктурі вважалось, якщо перед захист пройшов успішно, то захист дисертації то вже формальність. Мене не допустили до за-хисту, не дивлячись на те, що я був, публічно, успішним, - мав більше 30 наукових робіт, з них 7 по темі дисертації, (для захисту, якщо по мінімуму, достатньо і однієї публікації, од-нієї апробації (втілення в роботу), одного відгуку…). У мене це все було. Я вдячний Саші Жєланнікову, учню М.Нішта, він вдячна людина, колись Женя Юшков і я йому допомогли вчасно отримати відгук від ГК НИИ на його дисертацію, доставили літаком так, що дозволило йому встигнути захиститись весною, таким чином, що літо Саша провів ро-зслаблено, захищеним, не сидів у напрузі декілька літніх місяців… Саша допоміг мені втілити результати дисертаційної роботи в «НИР 9А – 7Д» на фірмі п/я А-3503, м.Самара, що дозволило скоротити термін розробки виробів… Не дивлячись на те, що М.Нішт не був моїм науковим керівником, у нас була з ним і іншими авторами (Ганиев Ф., Низамов В., и др.) одна сумісна робота, - «Разработка программы расчета аэродинамических характеристик боевых самолетов на дозвуковых скоростях», - Приложение к рабочему проекту САПР АБК, том 1. Отчет №533 9244-84, ВВИА, предприятие п/я В-2942, Москва, 1984, секретно. Я у житті використовував, доволі часто, один прийом, - порівнював себе із будь-якою людиною по моделі: «А що б я робив на його місці?». Такі порівняння я, свого часу, часто робив з Ніштом, з його діями, - не було жодного разу так, щоб я не був згодний із його рішеннями, за винятком одного, того, про який я вже описав, про його відношення до міністра Д.Устінова, діями якого він був задоволений, - Михайло Івнович, мабуть, захоплений кар’єрою, не домислив до чого призводить мілітаризація СССР, (пізніше Росії). Д.Устінов, - це один із радянських військових авантюристів – окупантів Афганістану, хоча виходець із військово-промислового комплексу. Він один із чотирьох, хто приймав рішення на ввід радянських окупаційних військ в Афганістан. Навряд чи ту війну можна назвати виконанням істинно інтернаціональних обов’язків. Радянських військових в Афганістані загинуло дещо більше 13 тисяч, дещо більше 50 тисяч поранено, скалічено. Зате радянські військові «викосили» в Афганістані біля 2 млн. афганців… Звичайно соромно за Советскую армию, як і зараз за армію Росії. Я не маю якихсь зауважень, чи претензій до мужності воїнів, які проливали кров, вони виконували накази, але у мене є претензії до самої війни, до її суті, до тих, хто її розв’язав, як і зараз до влади Росії, до її армії і спецслужб… Путінці, пацани, окупанти, сепаратисти, терористи, просто бандити, за що воюємо? Щоб здихати на 20 років раніше, ніж вмирають громадяни в Європі? Зате під прапором Росії?! Ганебна ціль! Убирайтесь із Криму, із Донбасу, із усіх, окупованих Росією, територій! Знахабніла путінська Росія зовсім вже?! Убирайтесь! Будуйте культуру русскага міра в Росії, а не на території інших держав, - убирайтесь в координати кордонів 1991 року! А тоді, в ад’юнктурі, був час, коли я розумів, що Михайло Іванович відноситься до ме-не тепло, - я був сенсорним до цього, оскільки життя у мене було жорстким. Я не звик до «мєрєхлюндій». Я спочатку не розумів чому так. Пізніше дійшло… Я був вдома у Нішта, знайомий із його родиною, але зовсім нічого не пам’ятаю. Знав його племінника Юру, іноді спілкувались із Юрою. Доньку М.Нішта звали Наталка. Як і у Куліфєєва, у якого я та-кож був вдома. Якось, на прохання Нішта, я вимушений був побувати вдома у Бєлоцєрковского, на Ленінградському проспекті, знайомий був з дружиною, з сином, тоді підполковником ВВС, але також нічого вже не пам’ятаю. У Фангалі Ісламгалієвича вдома не був, він переді мною «роздягався» зовсім, порядний татарин, - віддавав мені всі свої наукові здобутки, розбирайся, запитуй… М.Нішт допускав мене до себе доволі близько: розповідав про Білорусь, про свою дружбу із директором білоруського радгоспу, про зустрічі у відпустці; розповідав, що генерали любили їздити на наукові конференції до Криму влітку, після закінчення засідань їм надавали якийсь кораблик на якому були і дівчатка, з якими можна було веселіше відпочити на морі; критично відносився до академічних професорів, які критично відносились до цивільних працівників літакобудівних ОКБ. Якось я, користуючись своїм досвідом роботи в ГК НИИ им. Чкалова, здійснив «вивозниє» в ОКБ им. Микояна ад’юнкту М.Нішта, підполковнику Жукову Володі, який у робочій нашій кімнаті сидів поряд зі мною, познайомив Володю із Головним конструктором «МиГ-29» Михайлом Романовичем Вальденбергом, потім відвідали відділ аеродинаміки фірми Микояна, зустрілись із моїми знайомими по випробувальній роботі, розмовляли, аж потім працівники відділу запитали: «Постой, - постой, а де ти тепер, а то ми все тобі розповідаємо всі наші секрети?» Я відповів, що я тепер не в ГК НИИ, а в ВВИА. Вони розповіли мені, що вони не дуже дружать із ВВИА, а на моє запитання чому, відповіли, що у ВВИА є такі полковники, доктори наук, професори, які намагаються «вчити промисловість літаки будувати», назвали навіть прізвище одного із таких, - професор Лисенко. Такий був, але я його не знав, не був знайомий… Михайло Іванович сказав, що він критично відноситься до таких професорів військових, а Лисенка чомусь назвав «шибкоВВС». До речі я тоді не проінформував М.Нішта, що я, майже офіційно, відвідав зовнішню, секретну організацію, - ОКБ ім. Микояна, він незадоволено подивився на мене, - виявилось, що доповіді В.Жукова, йому було мало. «Нравоучєніямі» Нішт у відношенні до мене не займався… М.Нішт був одним із найсміливіших генералів, відповідальною людиною, - не боявся розмовляти зі мною коли проти мене почались найжорстокіші репресії… Намагався мені допомагати навіть у Києві, коли мене Президент Єльцін відправив до Києва. Я зараз погано пам’ятаю, не знаю із чиєї подачі, але М.Нішт порадив мені зустрітись із Аллою Кудлай, її цивільним чоловіком Миколою Івановичем Кучеренком. Я був декілька разів у художній майстерні М.Кучеренка, просив його взяти до себе на навчання мого, в дитинстві талановитого у художності, сина. Побував у них вдома, на вул. Кіото, вдома були всі, і Микола, і Алла, і син Максим, але не вийшло зовсім ніякої розмови, - мене психотронні бандити почали шмонати так променями, що мені було не до розмови, я ледь-ледь стримувався, щоб не втратити контроль за бодай примітивними діями… Нічого вже не пам’ятаю, окрім одного, - Алла чомусь також звіріла, психувала, мабуть і її також шмонали променями психотронні бандити… Які грались і мною, і нею, і Миколою… Тільки кожним по різному. Пізніше Микола Іванович загинув, здається у штучному ДТП, ще пізніше, 24 червня 2005 року, впав на грядці на своїй дачі у Підмосков'ї, генерал Нішт, - я впевнений, що і Нішта вбили таємно, дистанційно, невидимо, променями, викликавши якийсь інфаркт, чи інсульт… Мене ніколи не допускали до участі у якихось розборах, тому я не знаю в чому справа детально, але я подавав до суду за вбивства моїх контакторів, - позови залишались без редагування… Здається, що і академіка, Героя Соціалістичної Праці, ВВИАшного генерала А.Красовського, також вбили… Мені так здається! Параноя така у мене. Я багато років знав, відчував, що вбивають цивільних людей, але що військових вбивають, я взнав дуже пізно. Я жодним чином ніколи не мав ніякого відношення до вбивств, але відчував, що хтось щось творить у зв’язку зі мною, але мені ніхто нічого не повідомляв… Ще з часів СССР, а після в Росії, після контактів із гарантами прав і свобод громадян, з Президентами М.Горбачовим, Б.Єльціним, який мені «розжував» необхідність цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, я був істинно цивільною людиною, тим паче репресованим психотронними структурами армії…, більше того, Єльцін мене «настасківал» на посаду вищу силових міністрів, які йому не підкорялись, а боротись із ними потрібно було, у мене на них був «компромат», я міг, звичайно в нормальних умовах, тримати за глотки силових міністрів, які займались злочинами безкарно… Тобто я був «у доску цивільною людиною», - як же мені стало «радісно», коли мені повідомили, через багато років, що про мене таємно, чиїсь мафіозі, розповідали, що я той, із – за кого військові знищують цивільних?! І за це мене переслідують цивільні, - я ж знав однозначно, що мене переслідують військові, бо вони ніде мені не показувались, не траплялись на очі, але сиділи прямо у мозку і керували мозком, катували функції мого організму, - так я опинився поміж «молотом і наковаль-нею»… Катували, довбали всі, скрізь… Я звірію від такого відношення до мене досі… Сила цієї проблеми ще й у тому, що ніхто не розмовляє по суті, бо якщо заговорять, то зразу зрозуміють, що вони бандити, які катують ніколи ні в чому не винну людину… Генерали боялись моїх контактів з державними діячами, а ті, чогось не знали, але в чомусь вірили генералам, а не мені, тобто їх генерали обдурили, а мені про це не повідомили? Мені не було в ад’юнктурі солодко, приємно, таке інше. Я весь час відчував, що щось навкруги мене твориться мені незрозуміле… Але розібратись у цьому, запитувати про це, я не міг, від цього звірів, - мені не дозволяли променями, мене так утримували у психотронних грьозах, так, як утримували, мною грались, моїм мозком, психотронні оператори, а вони не були праведні… Навкруги мене творились зовсім не наукові справи, але таємні… Після мого ганебного звільнення із ЗС СССР, багато моїх контактерів, моїх спів службовців, моїх ад’юнктів, взагалі людей в погонах, почали вважати, що я їх зганьбив, вони мене ізолювали від нормальних контактів, без пояснень, що відбувалось я не дуже вже розумів, оскільки був під такими променями… Мене тримали так, що я міг не знати який сьогодні день, яке число місяця, який рік, як звуть мого сина, у якому місті я знаходжусь, - промені перемагати не можна, якби можна було перемагати промені, то не існувало б біоробототехнологій космічної медицини, а вони існують… Одні реготали, інші плакали, ще інших вбивали, а мене катували щосекунди… Ніколи ні в чому не винну людину… Я ж впевнений, що я ніколи, нікого, ні в чому не ганьбив, - навпаки, мене зганьбили люди в погонах, особливо психотронних, їхні сопливі холуї… Моя душа до сих пір розривається, кричить: «Шойгу, Бортніков, Путін, Мєдвєдєв, Пат-рушєв… якщо ви, вся ваша армія, весь, Путін, твій генералітет, все твоє офіцерство, вся ваша прокуратура, не докажуть мені, що я бодай у чомусь зганьбив хоча б одну людину в погонах, чи взагалі будь-яку людину у світі, що я винен у тому, що мене катуваннями перетворюють у раба, - я розірву всю твою армію на шматки, я знищу всю твою ФСБ, я не прощу! Я ніколи не прощу такого відношення до мене! Ви, ви, ви «позорниє шакали», ви мене зганьбили, ви всі злочинці та їм слухняні, серед вас нема жодної порядної відповідальної людини, ви всі винні у тому, що всю вашу армію, всю вашу спецслужбу, весь народ бандити перетворили у зборище бандитів та їм слухняних, правда є ще такі, які цього не знають, не розуміють… Я не прощу, я буду винищувати всіх, хто займається злочинами безкарно до тих пір, поки мені не підкоряться всі бандити, всієї армії, ФСБ, міліції, прокуратури, судів, влади… Ви, особисто, не підкоритесь, - не будете ї*атись! Я не прощу! Мене дуже пізно, але проінформували, що, начебто, мене не звільняли із військової служби, а відпустили отримати житло у Москві і повернути, після отримання, на військову службу, ще в СССР, - я ж про це не знав. Більше того, вірити у таке було неможливо, тому, що мене катували щосекунди променями, особливо вночі, замість сну… А променями володіє армія і спецслужби… Як же вони мене відпустили, якщо вони мене катують? Мені Москва, ще в СССР, надавала 4-кімнатну квартиру, але мене не допустили до тих людей, які запрошували мене у квартиру, променями… Тільки останнім часом мені, по космічному біологічному радіозв’язку, невідомі мені автори повідомили, що, як виявилось, якісь люди, кажуть що лікарі психотронні, тільки не відомо чиї, з якою метою, катували, начебто, військових злочинців, для того, щоб ті мене забезпечили житлом, бо вони винні у ганебному відношенні до мене… А ті, скоти тепер Шойгу, з українськими аналогами… я поки що замовчую, бо війна, я не хочу, і не можу під-ривати боєздатність України, замість того, щоб забезпечити мене житлом, іншим, чи в інший спосіб виправити ситуацію, вирішили катувати мене все життя, так, щоб ніхто, ніде, ніколи, ні в чому не допомагав, а перед смертю віддати мені якийсь сарай, чи якусь квар-тиру, «пореготати, помекати, побекати», запитати: «Ну як ти прожив своє життя у жебрацтві і хворобах? Гі-гі-гі!». Я зараз запитую у народу Росії, України, у людей в погонах, у прокурорів, у членів сімей людей в погонах, у «Останкіно», ну ви знаєте, чим займаються ваші військові, КГБісти, міліціонери, прокурори, судді…? Знаєте чим вони займаються на службі? Чим не займаються!? Граються людьми у «козлов отпущєнія», - Путін, не доведеш мені, що я «козьол отпущєнія», а не ти, - я тебе знищу! Ї*атись, скотина, не будеш доти, доки не навчишся підкорятись, доки не станеш порядною людиною, доки не навчишся, шакал підлий, керувати своїми сопливими ФСБешними бандитами, - я не прощу! Ні ти, ні твій прем'єр-міністр, ні твоя державна влада, ні твій генералітет, ї*атись не будете доти, доки не станете порядними людьми, не виконаєте волю тих, хто сидить у вас у мозках… До речі, війна за встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, навіть у моїй задачі, точиться ще з часів СССР. Із – за генералів мене депортували із Моск-ви, в Москві тоді почалась війна поміж цивільними людьми і військовими, особливо із ВВС, особливо із психотронною мафією ВВС. Мене ще в СССР інформували, що до Кремля приїжджали якісь військові, мабуть із ГК НИИ, і просили державне керівництво СССР, повернути мене у ГК НИИ, мотивуючи тим, що їхніх людей забирають у якісь інші організації, і вони там без таких кадрів «задихаються», - оце так ви задихаєтесь, що мені, променями, у прямому змісті, дихати не даєте? Особливо ночами, замість сну? Щоб постійно мучився, щоб постійно був хворий, так катують… Ця війна поміж цивільними і військовими дійшла до того, що цивільні «взбунтовалі» так, щоб військові зрозуміли, що цивільні їх утримують, що цивільні люди беруть собі тих, хто їм потрібний, а не віддавати бандитам в погонах, щоб ті їх там катували… А оскільки генералітет військовий заборонив мені проживання у столицях, у Москві, це ще тоді, в СССР, цивільні вирішили їх усіх покарати, бо зрозуміли, що військові не підкоряються циві-льним, і у будь-яку мить військові, їхні КГБісти, можуть захопити владу в Москві у свої ру-ки, вони і кричали: «Ми приведем к власти нужных нам людей, а если не найдем таких, то приведем из своей среды!»… ВВИА им. поф. Жуковского, в результаті реформ у військовій сфері, (кажуть вигнали «с треском»), перевели до Моніно, до ВВА ім. Гагаріна, а звідти у Воронеж, щоб і духу не було у столиці! В Воронежі у них тепер військовий авіаційний, науковий і навчальний центр. Можливо так злорадіють автори інформації? Але це не моя справа, - я нікому нічого поганого не робив, навпаки, поважливо відносився до людей! До людей в погонах! А лікарям хтось також відповів, щоб вони знали для чого вони шизу придумали? Мені уявляється, що лікарі порядні захищали, якщо б могли, а злочинні… радіють? Що непідсудні бандити? А тепер пішло – поїхало! МВД знало, що мене так, кримінально, звільнили із ЗС СССР! Ще у СССР, я чув, по кос-мічному біологічному радіозв’язку: «Ми вже давно слєдім за єтой акадємієй!», - натякую-чи на якусь жахливу корупцію… У зв’язку із цим я вимушений пояснити позицію Нішта відносно мене, - у мене у мозку психотронні оператори хизувались, що вони, свого часу, катували Нішта променями так, що зламали його, підкорили, що той став передчасно сивим, замкнувся від людей, що вони щось із ним зробили, тому, уявляється, Михайло Іванович, знаючи, що мене катують променями, згадував свою молодість, свої страждання, тому так мене заспокоював, так, начебто, симпатизував, так підтримував, так захищав, бо він був моїм безпосереднім начальником… Там вчені можуть бути навіть рабами, дай Бог щоб хоча б науковими, а якісь темні сили, мафіозі, пов’язані із КГБістами - кадровиками, могли мати і свою, окрему, позицію… Я ж був далекий від всього такого, тому, можливо, мені здавалось, що до мене всі, завжди і скрізь, відносились порядно… Але, із наведених мною фактів – спогадів, можна уявляти, що жахлива і страшна корупція не минула академію… Я ж відносився до неї тільки тепло, завжди… Але ж я і не контролював ситуацію… МВД зайняло якусь позицію, яку я не міг контролювати. Зараз по космічному біологіч-ному радіозв’язку невідомі автори розповідають, що міліція, також, репресувала мене, обмежуючи скрізь і всюди у всьому, забороняючи скрізь і всюди все буквально, намагаю-чись, таким чином, примусити армію повернути мене у військові кадри?! Міліціонерів не-одноразово психотронні мафіозі використовували для побиття, але я не знав ніколи, мілі-ція мене б'є, чи військові, які променями примушують міліціонерів бити мене… Аваков ти тепер знаєш, хто мене бив? Для чого? Працівники ЗМІ, особливо радіо і телебачення, міліція радіо і телебачення, навчились повертати мене в армію, після згвалтів, - все рівно, що в рабство, «армією» певні, так звані, люди, називають рабство у хуторах… Петро (Порошенко), а ти знаєш, чи є рабство в Україні? Хто ним заправляє? Це окрема тема, не зараз, у мене є певні відомості. По даним ЦИОМ, в Росії, тільки зареєстровано, більше 2 млн. рабів… Як їх роблять? Дуже просто! Психотронні чекісти примушують (променями) здійснити злочин, наприклад, згвалт, після чого поліцейські залякують, чи іди працюй, чи посадять у тюрьму, - людина йде працювати до ФСБешника - підприємця, у якості раба, а той підприємець поставляє харчі, можливо ще й гроші, прокурорам, міліціонерам, лікарям, суддям, іншим, хто при владі, хто забезпечує його безкоштовною робочою силою, рабами… Оце така влада у Путіна!? Квіташвілі, і ти хочеш мені довести, що я військовий? Все починалось з СССР, Москва сформувала відношення до мене в Україні, - в Україні також багато «дєрьма». І це так, також, поводиться зі мною Україна, чи не розуміючи, чи спеціально, щоб від-новити СССР, бо я, так уявляють певні люди, які «так» борються, той, із – за кого Путін, його влада бандитів, його ублюдки генералітету, не можуть почати повномасштабну окупаційну війну, не можуть окупувати всю територію України... Уявіть собі, шановні читачі, що це свята правда, - тоді що? Душа кричить знову: «Ава-ков, ну що навчився перетворювати мене у раба після згвалту, тобто того, із – за кого Путін ссит? Аваков, хіба тобі твої мєнти, чи члени сімей загиблих міліціонерів, простять те, що ти, ігноруючи мене, як людину, з якою потрібно ввічливо поводитись, кримінальним відношенням до мене, підставляєш під знищення русскімі окупантами, сепаратистами, терористами… Хтось кричить: «Потрібно було краще перетворювати мене у раба, тоді в у бандитів краще х*ї висіли!»… Не можна займатись жахливими злочинами безкарно! Звичайно я особисто не вішаю х*ї бандитам Путіна, йому самому, але той, хто сидить у нього у мозку, займається своїми справами, зв’язуючи його х*й, х*ї його бандитів із моєю долею, по сумісництву, - Путін враховуй це, бо ти вже став посміховиськом у певних колах, не виключено, що скоро тобі скаже твій російський народ, що йому такий президент, у якого у всьому світі нема друзів, які б могли поставити тобі х*й, не потрібний… Ну що військові Росії, нареготались? Я звертаюсь до Шойгу, до Бортнікова, Патрушєва, до військових і ФСБшників Росії, до народу Росії: «Ну що криваві собаки, як ви хочете ви-гравати війну з Україною, якщо у вашій сраній Росії, така армія і така спецслужба, що не можуть не те, що поставити х*й своєму верховному головнокомандувачу, а навіть взнати, хто ж той, хто йому його повісив! Чиї люди, чи тільки прибульці (інопланетяни), повісили х*ї Путіну, його державному керівництву, його генералітету… Путін, для твоєї ФСБ «благополучіє» закінчилось « на віки –вічні». КГБістів не можна перевиховати, їх не можна переробити, - їх потрібно тільки знищити, вони розуміють тільки силу, іншої мови вони не розуміють… Путін, хочеш мати нормальну державу Росію, - знищуй своїх КГБістів, бо вони ніколи не відмовляться від свого способу життя, а твої середньостатистичні мужики здихають на 20 років раніше, ніж в Європі… Росії потрібна війна народу із ФСБ… Інакше «труба народу»… Мєнти, ну що навчились вирішувати мою долю так, щоб наді мною реготали і війсь-кові, і військові пенсіонери, і військові злочинці? Вибачте, шановні читачі, мій мозок втратив навіть примітивний контроль за писанням, - я вимушений припинити писати. Кожний читач, із своєї особистої «колокольні», може у щось написане вірити, а може і не вірити, - можете шукати логіку, істину, якщо комусь це цікаво, - я ж намагався бути об’єктивним. Лікарі, от ви і взнали, що відбувалось!? Всім, у разі несприйняття інформації, до мене не добивайтесь, я вам не зможу допо-могти, - добивайтесь до тих, хто керує моїм мозком, хто надає мені інформацію по космічному біологічному радіозв’язку… До речі, - я громадянин України з часу виникнення України. Я ніколи не служив у збройних силах Росії… Просто я проживав у Москві під час розпаду СССР, мав там службо-ве житло, у якому, на тодішнє рішення влади Росії, Москви, я міг жити, доки не отримаю своє… Але пізніше, із – за злочинних дій психотронних мафіозі проти мене, які керують моїм мозком, із – за руйнації родини, все полетіло шкереберть… Україна, її холуї Росії, також приложили руку до цього… Мене, як незаконно репресованого таємно, дистанційно, невидимо, променями, захищали свого часу, як гаранти прав і свобод громадян, Президенти Горбачов, Єльцін, пізніше українська влада… Я був жертвою найстрашнішого виду корупції, корупції в погонах, я був радянською людиною, отримав найжорстокіше у світі переслідування, позбавлення прав, боровся за свої права, займався правозахисною діяльністю, розібрався у тому, чого не розумів раніше, із друга Москви перетворився у її ворога, вірніше мене штучно перетворили психотронні мафіозі, а пізніше мій досвід, - вже багато років, ще з того тисячоліття, я, - проукраїнських поглядів людина, яка знаходиться під психотронним ковпаком. У мене багато претензій і до Україні, про яку я намагаюсь зараз зовсім не писати, оскільки сучасна влада України добилась того, чого хотів і я, - тобто для мене критично відноситись до сучасної влади, це все рівно, майже, що ненавидіти себе… Але ж відношення до мене не є сприйнятним, тому я вимушений боротись в умовах, коли боротьба неможлива, - це жахливий стан… Що в тій Москві творилось, що твориться, що буде творитись, я достеменно не знаю, але мене приватизував Уряд Росії, силовий блок якого мене і катує. Наприклад, мені, гро-мадянину України, міністр оборони Росії, маршал Росії І.Сєргєєв, говорив: «Я вам никогда не позволю читать, я вам никогда не позволю чем-либо заниматься вообще! И все равно уничтожу, не сразу, но постепенно, методом трех «не»: не позволю работать; не позволю лечиться; не позволю что – либо иметь! Оцей наказ маршала і виконує група психотронних бандитів… Іншими словами, Росія, російські збройні сили, її психотронні структури, ФСБешні пси-хотронні структури, здійснили вже багато років тому, ще з часів СССР, психотронний на-пад на Україну, на українських громадян, особисто на мене, на моє оточення, закатували і знищили вже багато тисяч українських громадян, навіть у моїй задачі знищила Росія сотні громадян, - і що? Українська армія, українські спецслужби, які я ненавидів багато років, бо вони зобов'язані захищати своїх громадян від нападу ззовні, не могли мене захистити, - я ненавидів їх так, що мочив би разом із русскімі збройними силами і ФСБ… До того ж ними керували, і армією і СБУ, багато років сопливі шакали, - агенти ФСБ Росії. Хіба такі могли мене захистити? Самі від себе? Бо армія і СБУ були, по суті, філією МО і ФСБ РФ, ними під-кореними. Зараз ситуація інша, але я не в захваті від неї, - навкруги мене ситуація незмін-на, а це говорить багато про що! Тільки не в цій статті! Сьогодні 10 річниця з дня миттєвої смерті генерала М.Нішта, в інтернетівських соціа-льних мережах є багато тих, хто його знав, особливо в «Одноклассниках», якщо цінували, як вченого, як генерала, як керівника, як людину, можете хильнути чарчину, згадати його. Я, як не дивно, не маю особистих підстав його ненавидіти, більше того, мені уявляється, що його могли знищити за те, що він десь міг сказати, що В.Коваленко порядна людина, а відносяться до нього, як до якоїсь потвори, чи як до бандита… Наталко, - я звертаюсь до дочки М.Нішта, - твого батька знищили, за що не знаю, але знищили психотронні структури, променями… У них там свої розбори. Одні мене весь час затягували в ті розбори, до яких я ніколи фактично не мав ніяких стосунків, а інші утримували у жахах, у повному обмеженні всіх прав і свобод, катуючи щосекунди, але не допускаючи до розборів… Я жодним чином, ніколи не зганьбив жодної людини, ні цивільної, ні в погонах, а от мене не то, що ганьбили, топтали немов сміття на дорозі… Я не прощу! Але ж всі претензії до мене, у кого вони є, я переадресовую тим, хто керував моїм мозком… Ненавиджу шакалів, які займаються злочинами безкарно… Такі шакали і є путінська влада! Їхні холуї в Україні! Але ж є і мафія, яка вміє гарно жити, подібні фільтри виставляє на вході до неї?! Якщо ж тепер Мєдвєдєв, Путін, російський генералітет і російське офіцерство буде реготати наді мною і кричати: "Гі-гі-гі! Ну й живи тепер в Україні! Зате відомстили!", мені нічого не залишається як відповісти: "Ну и не е*итесь!". Уявляється, що краще вам не наполягати на моєму російському, навіть московському житлі, а придбати в Києві, підкоритись тим, хто сидить у вас у мозках, хто представляється міліцією, не будете підкорятись, не будете ї*атись! Сидіть потвори і думайте, що ви трахаєтесь... До вашого членоповішення я не маю жодного відношення, розбирайтесь із тими, хто вам повісив ваші х*ї і сидить у ваших мозках, виконуйте все те, що вони вам скажуть, не будете виконувати, не будете ї*атись! Прийшла пора включати вам всім ще й злобу, як ви нам... Подумайте і ви про своїх дітей, які також не ї*уться! Рятуйте і їх! Така війна, вибачте шановні читачі!