Не все на часі. Зараз точиться не об'явлена, вже явна, російсько-українська війна 2014-2020 р. р., а я про ювілеї?! Ця коротенька публікація скоріше про долі, вже літніх, українців, ніж актуально, до часу!
Сьогодні, 2 березня 2020 року, виповнується 101 рік з дня народження одного із моїх командирів по службі в Радянській армії, генерал - полковника ВПС ЗС СРСР Гайдаєнка Івана Дмитровича, народженого на світ білий 2 березня 1919 року в Херсонській області. Всі бажаючі можуть знайти все про нього в інтернеті. Він у чомусь унікальна людина! Не тільки тому, що під час 2-ї світової війни, якийсь час, він був "вєдомим" у, на той час, майбутьнього двічі Героя Радянського Союзу, Головнокомандувача Військово-Повітряними Силами СССР, маршала авіації П.С.Кутахова. Але, мабуть, ще й тому, що Бог не поспішає забирати його на небеса і після 100 - річчя з дня народження. Останній раз ми з ним зустрічались у 1986 році у 7 ЦНИАГу, (Центральный Научно - Исследовательский Авиационный Госпиталь), в Москві, у Сокольниках. Він вже потихеньку починав "спісиваться" із військової служби, якій віддав 50 років свого життя, з 1937 по 1987 р. Мене в ЦНИАГ "уложила" наш московський лікар, - Лєна Наумович! Я заходив до нього у палату, розмовляли про щось. Погано запам"ятався якийсь анекдот, який розповідав у тій палаті охоронець Івана Дмитровича, про якийсь блайзер із чотирма козирьками, щоб "лапшу на уші нє вєшалі". А психотронні бандити, навіть тоді, у тому ЦНИАГУ, вже вішали мені локшину на вуха... Я багато років ще й після тієї зустрічі не знав, не розумів, що я знаходжусь під променями, тобто під біоробототехнологіями космічної медицини, а психотронні оператори іноді давали ляпи, тільки я цього не розумів! Чи, що ймовірніше, демонстративно втручались у інтелект, психіку, підсвідомість... Але при тій зустрічі відбулось таке, що врізалось у пам"ять. Сиділи ми у тій палаті, розмовляли і раптом я говорю Івану Дмитровичу про те, щоб він запобіг моєму звільненню із армії СССР? Він ще запитав: "А что тебя увольняют?". На що я щось там, "нєвнятноє", промимрив. Він пообіцяв! Пізніше, я, багато разів, коли згадував про ту зустріч, дивувався, що ж то я там белькотав?! На той час мови про моє звільнення із армії ніхто,ніде не вів, зі мною про таке ніхто не розмовляв взагалі. Я дивувався, що ж то зі мною було, що я так белькотав про звільнення?! Зазвичай я розмовляв чітко, лаконічно, однозначно, впевнено, переконливо... І тільки через багато років мені стало все, майже, зрозуміло! У мене у мозку сиділи чиїсь психотронні оператори, чиї я не знав, розмовляли моїм язиком від мого імені, безпосередньо, в системі єдиного часу реагувати на це я не міг, оскільки так керували моїм мозком, щоб я не те, що не міг дивуватись, а так, щоб я не міг навіть зрозуміти, що я знаходжусь під променями. Вперше, у моїй свідомості, біоробототехнології авіаційної і космічної медицини називав променями президент Росії Б.Єльцін. Який мене пізніше навчав психотронному розумінню: "Кто владеет лучами, тот владеет всем!". Навіть душою і тілом. Стан "под лучами" Єльцін називав ще "под наркозом", вважаючи, що людина "под лучами" безпомічна, беззахисна! Як показало життя президент Єльцін, як і я, на своїй власній шкурі, пізнав, що то таке бути під променями психотронних бандитів! Особистий охоронець президента Єльціна генерал Коржаков зміг захистити його від куль, але від променів так і не зміг, Єльцін був реформатором, згадайте єльцінське "рєформи буксуют", це не подобалось психотронним бандитам СССР, вони його хотіли "прибрати", як можна скоріше, дискредитували із використанням променів, примушуючи, надмірно, "бухать". Таємно, дистанційно, невидимо, променями Єльціну рвали серце інфарктами, в кінці кінців його примусили, катуваннями променями, відректись від президентської влади 31.12.1999 року, на користь КГБіста Путіна, який чи, частково, особисто, чи будучи ставлеником психотронних бандитів,свідомо чи не свідомо, "кінул" Єльціна. Путіна не катували психотронні бандити, він і не "бухал", і не мучився від інфарктів, його і зараз ніхто не катує надмірно, та й вмерти від катувань променями, як Єльцін, Путін не може ще, хіба що трубою по голові прибити, як бандита, непідсудного за злочини! Ще раніше у мене були випадки, аналізуючи які я повинен був зрозуміти, що я знаходжусь під променями... У мене був період у жітті, тривалий, коли мене психотронні оператори катували променями систематично, я, не розуміючи, що я під променями, ходив до лікарів, був дисціплінованим, десь щось заболіло, - йду до лікарів. Аналізи, рецепти... Одного разу один із лікарів не витримав, закричав: "Чего Вы к нам ходите? Чем мы Вам поможем? Вы видите, - к Вам никто не приходит!". Звичайно від такої фрази потрібно було замислитись, що ж то там робиться у тих лікарів, якщо вони таке собі дозволяють кричати? Я не замислився! Я був під променями, - мені не дозволяли вже навіть тоді, замислюватись над тим, над чим потрібно було!
Колишній Президент Куби Ф.Кастро побудував в Гавані готель "Космос", якось там відпочивав Іван Дмитрович, побачив там, у Гавані, "лежачих поліцейських", приїхав, розпорядився у своєму гарнізоні побудувати тих "лежачих поліцейських"... В "ГК НИИ им.Чкалова" було прийнято начальниками,іншими, тими, хто мав автомобілі, підвозити співпрацівників на службову територію. Якось у службовий автомобіль генерала Гайдаєнка підсіли старші лейтенанти, водій генерала заговорився, машину трусонуло на тому "лежачому поліцейському", один із старших лейтенантів прореагував: "Какой ето дурак прідумал?!"... Іван Дмитрович засмикався на своєму сідінні і запитав: "А Ви что-нібудь лучшєє можєтє прідумать!". Молодші офіцери інституту полюбляли таке розповідати про Івана Дмитровича. Іван Дмитрович розлучився із своєю дружиною, одружився на молодій, яка народила йому дитину. Він іноді прогулювався із своєю дитиною... Старші лейтенанти, ті, які із сміливих, шуткували над ним: "Дєд, отпусті внука, нє дєржі єго за руку, он сам можєт ужє бєгать!"... Любили розповідати про Івана Дмитровича, якось розповідали, як його зустрічав особовий склад його військової частини, під Москвою, вишикувались всі генерали, офіцери, солдати, Іван Дмитрович зійшов із літака, йому доповідають командири, раптом підбігає до нього його син Валєра,капітан, і б"є його по фізіономії, за те, що той матір покинув? Розповідають, слухають, навіть не задумуючись, а чи це правда? Я, наприклад, сумнівався, що було якраз так. Я у Москві працював поряд з Валерієм, він був адекватним... Хоча, як сказала б моя мати: "У тихому болоті черті водятся!". Ч мене понесло... Ще розповідали, що якось льотчики-випробувачі, підлеглі генерала, розслабились у польоті, щось там переплутали з координатами застосування ракет із важкого бомбардувальника і випустили ракету у житловий будинок, у п"ятиповерхівку міста Гур"єв, десь там на Каспії... Кажуть, що по цій причині міністр оборони СССР А.Гречко сказав, що він не випустить генерала із пустелі доти, поки він буде на посаді. Начебто так і було. Як би там не було, а Іван Дмитрович Гайдаєнко, українець, мабуть, все ж таки, порядна людина, - Бог не забирає і після 100 річчя на небеса. Зараз інші часи, Москва і Київ, - столиці ворожих держав. Цікаво, а як голосував на виборах президента Росії у 2018 році Іван Дмитрович? Путін на той час вже вбив в Україні більше 10 тисяч українців! Як голосував українець, генерал - полковник І.Гайдаєно, за якого кандидата у президенти Росії? "Народ адін!", ё.т.м.! Так, Путін?
Користуючись випадком згадую і іншого свого командира по "ГК НИИ им.Чкалова", також українця, Валерія Валентиновича Мигунова, народженого у Харкові 9 лютого 1936 року. За очі офіцери називали його "Валера". Валера відправляв мене у Москву в ад"юнктуру, підписував документи, як "Начальник 1-го НИУ" ("Научно-Испытательного Управления"), в якому ми і працювали тоді. Валера, мабуть, один із, такого рівня, офіцерів, перебрався у Київ. Майже всі, такого рівня, генерали і офіцери "осідали" лише у Москві і Підмосков"ї, а Валера у Києві. Ми вже були розлучені із ним, - я не знаю що стало причиною такого його рішення. А раніше, в Управлінні, ми зустрічались, іноді, часто, він рідко виконував мої завдання, але часто підписував мої польотні завдання, даючи дозвіл своїм підлеглим льотчикам - випробувачам на виконання моїх завдань. Був дуже приємною, життєрадісною, комунікабельною людиною, полюбляв розповідати гострі анекдоти чи історії із життя. Чомусь запам"ятався його побут у ГК НИИ, вдома тримав складний велосипед, на який сідав, їхав на велосипеді до гаража, там сідав на свій "Жигуль", кольору гнилої вишні, їхав на лодочну станцію, там сідав на свій катерок... Це у п"ятницю ввечері, а у неділю ввечері аналогічно назад. Мене вже не було в ГК НИИ, розповідали, що випробувач, Т.Сокових, здійснюючи пуск ракети по наземній цілі, типу гелікоптера, не був проінформований диспетчерами про ситуацію в повітрі, в зоні пуску, ракета, з головкою самонаведення, захопила гвинти літака "Ан", який був на той час у повітрі, і... збила той літак, в якому було 8 співслужбовців - офіцерів. За ті 8 трупів, можливо, і покарали начальники і командири Валеру, як командира таких неуважних підлеглих. Валера був на генеральській посаді 7 років, але звання генерала так і не отримав. Якось, пам"ятається, сиділи ми з ним поряд, на засіданні, посвяченому випробуванню одного із типів літаків, які доопрацювали станцією бокового огляду. Здається у 1982 році, ВВС Ізраїля, винищили за декілька днів всю винищувальну авіацію Лівану, більше 90 літаків, звичайно, радянських. Хитрі ізраїльські пілоти знайшли "мертву зону" у тих ліванських, радянських, літаків, у якій ліванські літаки, ліванські пілоти, не бачили ізраїльських літаків в повітрі. А ті їх лупили... Знищили всю винищувальну авіацію Лівану. Главком ВВС маршал авіації П.Кутахов прийняв рішення поставити на подібні літаки радіолокаційну станцію бокового огляду. Її і поставили, засунули під обшивку фюзеляжу, викрививши геометрію, літак став "кривим", льотно - технічні характеристики стали гіршими... Літак випробував мій колега, Ю,Сєров, але його чомусь не допустили на той високий форум, відбувся аврал, я якраз приїхав із Москви, вранці мене перехопив на "Газику" Юра, розповів про характеристики, які він отримав, підкрутив мене ще мій тодішній начальник відділу В.Пахомчик, якого також не допустила охорона на те засідання високого рівня, на якому були присутні МАПівці, (працівники міністерства авіаційної промисловості, тобто наші колеги), головні конструктори, ВВСівці, маршал П.Кутахов зі своєю свитою, можливо були ще представники ЦК КПСС... "Разнос" був серйозним... Валера був заклопотаний, я сидів за його спиною. Мою доповідь декілька разів зупиняв маршал Кутахов, після чого звертався до Головного конструктора літака Г.А.Сєдова,колишнього генерала: "Правду он говорит?", той незмінно підтверджував, що я говорю правду! Після закінчення доповіді маршал Кутахов розмовляв зі мною вже по - батьківськи і не лише на теми випробування бойових авіаційних комплексів, запитував де я навчався, зрадів, коли взнав, що у Києві: "Мой син тожє там учілся!". Володя Кутахов пізніше став генерал-лейтенантом, у Москві. Мене ж репресували психотронні бандити. Маршал висловив побажання, щоб я чи покинув ВВС і пішов працювати до МАП чи щоб працював вкупі з ними: "А нє чтоби бил статістом!". Маршал чомусь назвав мене, тоді випробувача, "статістом". У мене є підозра, що маршал П.Кутахов помер не своєю смертю. З Валерою, після розлучення в ГК НИИ,зустрічались декілька разів: у Москві, випадково, взимку 1984 року, здається, коли на авіабазі "Кубінка", під Москвою, загинув льотчик - випробувач, полковник, Володя Лотков, ми з ним були добре знайомі, він виконував мої завдання, підвозив мене на службу, на своїх "Жигулях", тоді це були найразповсюдженіші автомобілі. Був час коли автомобілі випробувачам діставались досить легко, випробувальний політ, виконання польотного завдання "с красной полосой", (це з пуском ракети), іноді коштував 5 тисяч, гонорару,окрім зарплати, це безпосередньо виконавцю, іншим, в залежності від важливості, менше, у різних відсотках... Це коли "Жигулі" коштували 6 тисяч, практично за 20 хвилин можна було заробити на автомобіль?! Теж була "громкая" гибель Володі Лоткова. Якраз напередодні демонстрації польотів покупцям літаків, генералам із Індії. Ще зустрічались із Валерою випадково, в Симферополі, - вже не розмовляли зовсім, навіть "не пізнали" один одного. Валера залишався успішною людиною, - я ж був під жахливими таємними катуваннями променями. При зустрічі, "лоб в лоб", нас підключили під жахливі промені, такі, що ми не могли навіть зупинитись, щоб, бодай, порозмовляти, просто пройшли один повз іншого і все. Психотронні бандити пізніше багато таких "фокусів" демонстрували. От і все про долі деяких українців родом із СССР!
Немає коментарів:
Дописати коментар