Видатний американець, Пол Брег, у одній із своїх книг писав про те, що у древності, в Англії, найжахливіших злочинців знищували відсутністю сна. Тобто злочинцю не дозволяли спати, - через декілька днів людина вмирала від божевілля, від причинності, від схибленості, (на рус. від "помєшатєльства"). Історія пише про те, що, начебто, і в древньому Китає так знищували злочинців. А.Солжєніцін писав, що у тюрьмі Хабаровська таке катування застосовували до в"язнів, - через пару днів із камери випадали зовсім посивілі, замучені в'язні, які могли підписати будь-який папір...
Мене у Москві, генерали, - психотронні бандити, також піддавали такому катуванню, коли я, щоб не вмерти з голоду, від жахливих репресій, розшукував роботу, а генерали бісились, - вони ж не працюють, а служать, вони дивувались, чому я розшукую роботу, а не службу? Від чого я звірів, - я ж був цивільною людиною, звільненою зі служби "під чистую". Невідомий мені ублюдок, (я до генералів, до членів їхніх родин, завжди відносився поважно, але до певних? Розірвав би на шматки!), кричав: "Работать хочешь? Работай! Работай! Работай!" і почали мене ганяти по Москві у пошуках роботи, - я четверо діб не те, що не спав, я навіть не лягав, навіть не сідав, весь час був на ногах. Звичайно я це витримав тоді, мабуть, тому, що так мене тримали променями... Хоча я не знав можливості свого організму, - кожний читач може спробувати на собі цю витривалість?! Спробуйте, бодай четверо діб не спати, не сідати, не лягати... Мені тоді було приблизно 37 років.
А тепер уявіть собі, якщо людині не дозволяти спати зовсім, - вона помре від божевілля! Якщо ж людина буде спати, скажімо, 8 годин на добу, то вона від недосипу не помре! А якщо людині, скажімо, дозволяти спати 3-4-іноді 5 годин на добу? Роками! Десятиріччями! Що з нею буде? Мабуть людина буде якоюсь: "зашкаленою", тихо помішаною, напівбожевільною, причинною, схибленою, замученою, засмученою, посивілою, непрацездатною, такою, яка не може мислити, чи зовсім погано мислить, зовсім не може запам"ятовувати, діяти... Такою, як говорила моя мати, яка "тиняється із кутка в куток!". У якої "із рук все валиться".
Але це тільки одна із моїх базлічі проблем! Якраз проблем! Не задач, - проблем! Задачу можна вирішити, - задачу вже хтось вирішував. Проблему ж, подібну моїй, ще ніхто у світі не вирішував. На жаль в Україні є також злобні і керівники, і професори, і робітники. які бодай "на пальцях" розуміють, що таке промені, хоча далі свого вонючого "брудного" х*я, не бачили, не бачать і не хочуть бачити, а мені кричать: "Сивій під тортурами!". На жаль від таких катувань посивіння, - це тільки зміна окрасу, це не головне, головне те, що людина не може мислити, запам"ятовувати, діяти..., а значить не може працювати! Не може діяти! Особливо, якщо її, синхронно із недосипом, ще й катувати іншими променями, окрім тих, якими не дозволяють спати.
Моєю темою персонально, більше 10 років, займався президент Єльцін, оскільки я багато років проживав у Москві, спочатку там служив, працював, навчався, пізніше, коли я став громадянином України, я все рівно проживав у Москві, оскільки у мене в Україні не було житла... Єльцін намагався скрізь допомогти з притулком та працевлаштуванням, - бандити не дозволяли, відусіль гнали променями. Єльцін не був самотнім у допомозі мені, - просив допомагати мені своїм підлеглим, якось на зустріч зі мною, у Москві, у кімнатних тапочках, вибігав прем'єр-міністр В.С.Черномирдін, якого пізніше, вже після того, як він побував Послом Росії в Україні, знищили, як і Валентину Федорівну, його дружину. Були мразі, які винищували людей, які мені допомагали! Москвичі "нареготались", коли бачили прем'єра у кімнатних тапках і мене, замученого катуваннями променями. Навкруги мене завжди щось відбувалось на вулицях, (згвалт вимагали певні люди), якось я запитав у Черномирдіна про те, що ж то відбувається навкруги мене, що то люди мені демонструють, Віктор Степанович відповів: "Людей используют в качестве стада баранов!". На жаль Ч.В.С. не зміг розповісти мені, хто ж такий той, хто людей використовує у якості стада баранів. Пізніше мені розповіли, що той, із - за кого до мене таке відношення, винний у вбивствах людей, - знищено дуже багато людей, тисячі... Це тільки у цій, моїй, психотронній темі. Виходить, що люди, які "так" відносяться до мене, допомагають тому, хто винний у знищеннях людей?! Можливо якраз тому, Черномирдін так і сказав про людей! Додумались люди, допомагати бандитам, із-за яких вбивають людей!? От мені радісно від людей, та ще й у такому стані...
Коли Єльцін, як гарант прав і свобод громадянина, не зміг ніде допомогти, він знову повернув мене до Кремля: "Работать будешь в Кремле, спать будешь в рабочем кабинете, до тех пор, пока не найдешь жену!"... Коли і цього не дозволили психотронні бандити армії, він впевнився у тому, що я ніколи не зможу працювати, тому вирішив мене забрати до своєї родини, сказав: "...И кормить будем до смерти!". Від чого я майже розплакався, оскільки відчув себе безпомічним, беззахисним, безправним, "нахлєбніком", але психотронні бандити, як тільки мені ставало гірше, зразу ж підсилювали жорстокість, катування, почали "заздрити", ах, так він буде жити в родині президента, буде харчуватись так, як харчується родина президента, беде лікуватись так, які лікується родина президента, буде відпочивати так, як відпочиває родина президента, буде працювати так, як працюють члени родини президента...? Ні! Ніколи! Через Київ, де все, майже ідентично, повторилось, мене загнали до простої родини, де цінується тільки праця, і те, що "ти імєєшь", - рядові громадяни не звертали уваги на те, у якому я стані, намагались весь час навантажувати мене дуже важкою роботою, (людей примушували так відноситись до мене променями, можливо їх хтось ще й інструктував), оскільки вважали себе кваліфікованими робітниками, а я не мав зовсім ніяких робочих спеціальностей, хоча, якби мене не катували, я б міг працювати на багатьох роботах... Я, від недосипу, і так хитаюсь, качаюсь, а тут ще потрібно займатись важкою працею, а для мене будь-яка робота була важкою. Пам"ятаю як вантажили мішки з піском, у кожному по два відра піску, це десь близько 32 кг, як гиря двопудова, - через деякий час я падав у тому кар'єрі, у пісок... Якби ви знали, шановні читачі, як від цього раділи офіцери та генерали? Це для них була, мабуть, найкраща кінокомедія, - бандити добились свого! Я звірів від певних начальників, керівників, по наказу яких до мене добиваються певні люди, від робітників, яким усім зразу я повідомів про свої біди, сказав, що якщо вони не можуть нічим, не те, що допомогти, як людині яку постійно катують, як людині, репрсованій бандитами, а навіть якщо не можуть облегшити моє життя, то... от*бітєсь від мене! Не можуть, не покидають, добиваються, чим поглиблюють мої страждання. На жаль люди не є вільними, вони залежні від бандитів також, всього бояться, хочуть бути здоровими, багатими, щосливими... Для цього допомагають тому, хто винний у вбиствах. Оце такі громадяни в Україні!
Відсутність сну, - це жахливо!
P.S.Писання мені дається дуже важко, - мозок гріють променями так, що "все пливе", я втрачаю зовсім контроль, вимушений чи припиняти писати, чи писати піддиктовку, часто не розуміючи навіть проти кого вона направлена, чи для чого? Зараз наприклад, це така:
1.Військові мене катують променями;
2.Міліція перетворює в раба після згвалту? Щоб довести мені, хто я такий насправді, а не пенсіонер за вислугою років! Не подобається бандитам цей статус!
Немає коментарів:
Дописати коментар