1424. Пряме звернення до народу!

Я вдячний певним представникам народу, від безробітних хутірських бідняків до президентів, за небайдужість до моєї долі! Певні громадяни, свідомо чи не свідомо, часто ризикуючи життям, хочуть полегшити мою долю! Намагаються допомагати навіть конспіративно, параноїдально, таємно якось… Багато із них звіріють від моїх дій чи бездіяльності, від того, що я не можу ні підіграти комусь, ні допомогти якось… Я пояснюю, - допомогти мені неможливо, навіть теоретично! Я, - біоробот! Тобто людина, проти якої використовуються БРТ КМ, в даному випадку моїми ворогами. Путін, - також біоробот! Але для нього використовуються позитивні промені, які йому допомагають, проти мене, окрім інших, промені використовуються на шкоду, проти мене, не для допомоги, а для шкоди, для утримання, для підкорення тим, хто керує моїм мозком... Я не можу бути сильнішим за того, хто керує моїм мозком, застосовуючи проти мене біоробототехнології космічної медицини, - БРТ КМ, коротко, - промені. Ті, із – за кого ви не можете мені допомогти, « сидять» у мене у мозку, знають, бачать і чують все те, що я знаю, бачу і чую, керуючи моїм мозком, фун-кціями мого організму, вони забороняють підігрувати вам, забороняють робити те, що ви так конспіративно вимагаєте від мене. Я не можу розуміти, ті, хто вас просить чи примушує так діяти відносно мене, тупі і жорстокі, чи хитрі, яким вигідно прикидатись тупими і жорстокими… Щоб використовувати, наприклад. У Москві бандити, використовуючи мене одного, перехопили 110 квартир, які порядні посадові москвичі намагались представити мені… Допомогти мені неможливо навіть теоретично, ті, із – за кого мені не можна допомогти, сидять у мене у мозку, вони здійснюють вплив на мене, на оточуючих, таємно, дистанційно, невидимо, променями! Будь-ласка, народе мій, замучений, розбитий, не підкоряйтесь більше тим, хто вас «так» примушує мені допомагати! Це страшно! Великий ризик! Акції цивільної непокори завжди небезпечні! Будь-ласка, не будьте ошуканими, не допомагайте бандитам, вважаючи, що ви мені допомагаєте. Поштовхом до написання цього звернення стала неможливість контактів із певними людьми на святкуванні 101 річниці з дня народження тричі героя Радянського Союзу, кращого льотчика – винищувача 2-ї Світової вій-ни, зі сторони СССР, І.М. Кожедуба. Мене, променями, не допустили до людей, певних людей не допустили до мене! Якщо ви будете добиватись до мене, вас можуть вбивати ті, чиї накази ви виконуєте! Вбивають КГБісти також тих, хто відмовляється їм підкорятись! Вбивають таємно, дистанційно, невидимо, променями! Можливо акції цивільної непокори повинні бути масовими!? Припиніть дурачиться! Я не можу підігрувати, промені неможливо перемагати, навіть теоретично! На земній кулі не існує сили, структури, групи таких людей, окремо взятих людей, які здатні захищати тих, кого катують променями! Такі сили, можливо, тільки зароджуються!? Можливо до теми буде цікава стаття https://vkovalenko110550.blogspot.com/2021/06/1423.html P.S.Надаю приклади неможливості допомоги мені. Москва, кінець існування СССР, я проживаю у Москвы. Я вже репресований таємно, дистанційно, невидимо, променями. Недалеко від ресторану "Прага" підходить до мене великий колектив людей, один із членів того колективу говорить: "Идемьте с нами! У нас, для Вас, четырехкомнатная квартира!"... Зразу ж мене женуть від цього колективу, променями, невидимо, дистанційно, а весь колектив женуть, променями, в іншу сторону, від мене. Пізніше, уже в Києві, також представники трудового колективу: "Идемьте с нами! У нас, для Вас, работа! Будем работать, со временем Вы почувствуете облегчение от пыток лучами!"... Колектив женуть, зразу ж, від мене, променями, мене зразу ж женуть від колективу в іншу сторону, але цього "їм" замало, тому вони моїм язиком, від мого імені, ще й кричать на таких людей, які прийшли мені допомагати?! Президент НАНУ, академік Б. Патон, займаючи мужню цивільну позицію, бажаючи допомогти репресованій людини, домовився зі мною: "Я подойду к тебе, возьму за руку, приведу в милицию, скажу им, что этот человек нужен академии наук Украины, пропишите его на моей жилплощади...". Ми зустрілись з ним, навпроти Володимирського собору, через бульвар Шевченка, за колишнім корпусом 22-ї клінічної лікарні, у старому Ботанічному Саду. Академік Б. Патон прийшов не сам, прийшов із академіком медицини М. Амосовим, як тільки ми з ними зблизились, психотронні садисти зразу ж включили промені жахів, мене, променями, погнали в одну сторону, академіків у іншу сторону... Не зміг допомогти мені Президент НАНУ Б.Патон. Якось я, багато часу, добивався зустрічі з Президентом України Л. Кучмою, все хотів вирішувати нагальні питання, свої питання, але вважав їх ще й державними, оскільки у темі, окрім іншого, знищувались мої друзі, - державні діячі. Ми зустрілись, було багато свідків нашої зустрічі, психотронні бандити допустили нашу зустріч, ми поздоровались за руки, мене зразу ж почали "шмонать" шоковими променями, я почав вириватись від людини, до якої сам добивався, Президент вчепився у мою руку своїми двома, тримав міцно - міцно, але я, під жахливими променями, все ж таки вирвався, бігом тікав від нього, вискочив на вулицю, біг кварталів зо два, тільки після цього психотронні бандити виключили промені жахів... Я вдячний багатьом державним і міжнародним діячам багатьох країн світу, їхнім членам сімей, за спроби допомогти мені, за спроби захистити мене від психотронних бандитів, ризикуючи своїм життям, але допомогти мені неможливо було, навіть теоретично. Якось дружина Президента держави намагалась мені допомогти з працевлаштуванням, мені психотронні бандити дозволили прийти до корпусу, підніматись по поверхам, але як тільки я зустрівся з дружиною Президента, (психотронні бандити, мої вороги, які сидять у мене у мозку, бачать, чують те, що я бачу і чую), як тільки психотронні бандити побачили моїми очима дружину Президента, зразу ж включили промені шокові, промені жахів, мене зразу ж, "електромагнітним вітром", вигнали із корпусу, погнали подалі від місця роботи... Не змогла і дружина Президента України за руку мене відвести до робочого місця. Психотронні бандити допускали і інші "шалості", дозволяли приводити мене до робочого місця, з якого потім, немов вітром, здували променями, - виганяли на вулицю... Промені неможливо перемагати, навіть теоретично. Так було роками, у Москві, у Києві, в інших містах, у хуторах... Допомога мені була дуже небезпечною, багато разів закінчувалась трагічно, ми зустрічались, наприклад, з дружиною Президента СССР М. Горбачова, українкою, Раїсою Максимівною Горбачовою, (Титаренко, дівоче прізвище), вона знаходила для мене роботу у ЦК КПСС, з Софією Мандрико, (дружиною голови сільськогосподарського кооперативу, яка знаходила роботу у хуторі)... Вони, обоє, були знищені, штучно викликаною злоякісністю! З якогось часу я підсвідомо почав відчувати, що навкруги мене "ошиваються" якісь люди, які щось хочуть, але не говорять, тобто вимагають якихсь дій, такі собі мафіозі, кимсь навчені виконувати якісь дії... Якось я запитав про це у мого друга, (нагадую, друзями я називаю тих, хто підставляє плече допомоги, плече друга, тоді, коли людина потрапляє у біду), прем'єр-міністра Росії В. Черномирдіна: "Что это народ выделует вокруг меня?", відповідь була такою: "Народ используют в качестве стада баранов!". Це дослівно! На жаль Ч.В.С. не встиг розповісти хто ж використовує народ у якості "стада баранов", для чого... Така вольность, поряд із іншими, дуже дорого коштувала Черномирдіну, пізніше він був знищений, як і його дружина Валентина Федорівна... А психотронні бандити продовжували робити свою "чорну" справу: "Мы пропустим мимо тебя все население земного шара! Мы оженим даже бабушек 80 летних!"... (Так злочинці полюбляють утримувати людей у самотності); "Мы пытками заставим писать, а потом, написанное, используем против тебя!"...