1134. До "списку недоторканих".

https://korrespondent.net/ukraine/4077615-lutsenko-ssha-daly-mne-spysok-neprykasaemykh https://korrespondent.net/ukraine/4078067-lutsenko-ukazaly-na-problemy-s-khronolohyei https://korrespondent.net/ukraine/4077880-ruka-vashynhtona-zachem-lutsenko-naekhal-na-posla Луценко, як колись говорили у нас в ад’юнктурі, «здав шкуру» США, зокрема Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Марі Йованович. ДержДеп США, начебто, обіцяв 4 млн. доларів ГПУ, на реформи, але не дав, перенацілив їх на більш ефективні соціальні заходи… Гроші, - гарна штука! Певні люди присвячують життя грошам, живучи по принципу: «Життя дається для того, щоб робити гроші, а гроші потрібно робити для того, щоб робити гроші!». Для реалізації своїх потреб. В той же час гроші бувають причиною жахливих злочинів... Чомусь зразу виникла думка, а чому ж Луценко не зразу тоді оприлюднив той «список недоторканих»? Запізніла порядність, принциповість? Та чи й потрібно було список оприлюднювати? Про це я вже написав у попередній публікації https://vkovalenko110550.blogspot.com/2019/03/1130.html?spref=fb&fbclid=IwAR31S1WvGSFLS0pDA6P3uuIZx0A-CAhIouoE2GDqMpkH_YJa0pojnjWJIO0 А як це було пов’язано з грошима? Навіщо було «стріляти» зараз? Хто той, хто так злякав Луценка? Що те, що злякало Луценка?! Якби я міг дивуватись, мене б здивувала рішучість генерального прокурора карати за злочини всіх тих, хто їх здійснює? Народу повинна подобатись ця рішучість, за-лишилось лише її реалізовувати. Мені це потрібно було б також, оскільки я потре-бую захисту від певних бандитів, зокрема від психотронних бандитів. Однак, володіючи певною інформацією, я не радію від цієї рішучості. У роботі правоохоронної системи є ще багато жахливих невизначеностей. На-приклад, уявіть собі, психотронні оператори Росії, без дозволу якогось, гіпотетичного українця, підключили його таємно під біоробототехнології космічної медицини, (коротко під промені), і, променями керуючи його мозком, таємно, дистанційно, невидимо, примусили його здійснити якийсь жахливий злочин, його затримала, скажімо, ГПУ. Що робити тим слідчим ГПУ? Як розслідувати? Кого саджати до в’язниці? Знаючи, що такий українець зовсім ні в чому не винний, його мозком керували психотронні бандити з території Росії! Їх і потрібно, об’єктивно, саджати до тюрми! Але як їх арештувати? На території РФ? Що робити, Луценко? Кого і як саджати? У променів кордонів не існує! Психотронна злочинність кордонів не має! Що робити? ГПУ, Луценко, що робити? Кого і як саджати? Психотронні бандити, особливо психотронних структур армії і ФСБ РФ, недоторкані, безкарні за будь-які злочини! Навіть за вбивства чужими руками, руками тієї людини, мозком якої керують психотронні оператори! Що робити? ГПУ, що робити? Нагадую аксіому, - при прийнятті рішення керівниками, частіш за все, потрібно виходити із наступних пріоритетів: 1. Діяти потрібно під кутом зору здорового глузду національно свідомої інтелектуальної еліти держави; 2.Діяти потрібно враховуючи інтереси істинної державної безпеки держави, іс-тинної обороноздатності України; 3.Діяти потрібно під кутом зору чільного національного законодавства. Закони лише на 3-му місці?! Для Луценка вони на першому місці?! Чи справедливо це? Іноді так, іноді ні?! Спробую, бодай частково, розповісти свою історію. Я був першим і, на жаль, можливо, останнім громадянином СССР, якого прогресивна частина державного керівництва СССР намагалась захистити від психотронних бандитів армії і/чи спецслужб, від бандитів державної безпеки психотронної медицини. В кінці існування СССР я був репресований психотронними бандитами Москви, які штучно зруйнували родину, звільненили кримінально із армії, пограбували «до нуля», був «нагороджений» «букетом» хвороб, із забороною лікуватись, щоб життя було мученицьким, підлягав жорстокому, щосекундному переслідуванню, мене не приймали нікуди, ні на навчання, ні на службу, ні на роботу, вірніше не правильно так говорити, навпаки, якщо говорити про навчання, то мене приймали навіть до АНХ при СМ СССР, («Академия Народного Хозяйства при Совете Министров СССР), розмови йшли і про ДА МИД ССР(«Дипломатическая Академия Министерства Иностранных Дел СССР), ящо говорити про службу, наприклад, військову, то мене, (щоб змити ганьбу із армії), міністр оборони Д.Язов запрошував на посаду з синхронним присвоєнням військового звання «генерал», якщо говорити про роботу, то перший і останній Президент СССР М.Горбачов знаходив мені роботу навіть в ЦК КПСС, (цього йому не простили психотронні бандити, - пізніше дистанційними променевими методами знищили його дружину, Раїсу Максимівну, з якою мене бачили бандити при зустрічі), пізніше Президент Росії Б.Єльцін надавав мені можливість працювати навіть у Кремлі, (цього і йому не простили психотронні бандити, які звіріли у мене у мозку: «Єльцін, пососі х*й!», «Кравчук, х*й тєбє в рот! Х*й тєбє в ж*пу!», «Тожє мнє, гражданскіє государствєнниє дєятєлі, гніди в сєрих піджаках, гражданскіє нє могут прінять на работу гражданского без разрєшєнія воєнних властєй!», «Ми сначала убйом Єльціна, а потом тєбя!», - променями примусили його відректись від влади і, пізніше, знищили Б.Єльціна, використовуючи промені, а до того, променями, примушували «квасіть водяру», вживати надмірно алкоголь, дискредитували його, щоб відсторонити від посади, щоб він не займався реформами, щоб не захищав тих, кого катували променями). Єльціним була започаткована боротьба за встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах, особливо засекречених, таємних, психотронних генералів… Це страшна війна, із величезною кількістю знищених людей, головним чином таємна війна… Після депортації мене із Москви до Києва, українське державне керівництво, на прохання Б.Єльціна, продовжило мій захист, як цивільної людини, від психотронних бандитів в погонах… Боротьба була не менш жорстокою, ніж у Москві… Певні українські телепні, в погонах силових міністрів також, виступили проти Президентів, проти інших державних діячів, кричали мені: «Я в рот є*ал твоєго Прєзідєнта!»… Тобто мене приймали і на навчання, і на службу, і на роботу, навіть у вищих державних структурах, міжнародних структурах, аж до найвищих, мужніми були і цивільні керівники моїх профільних відомств, з якими я працював по спеціальності під час роботи з ВПК, - мене приймали скрізь і всюди, цивільні керівники, а психот-ронні бандити, променями, виганяли із будь-якого навчання, із будь-якої служби, із будь-якої роботи… Мене не допускали до жодної відповідальної людини, променя-ми, - жодну відповідальну людину не допускали до мене. Проблему вирішувати було неможливо. Деякі державні керівники України в погонах міністрів кричали мені: «Єслі тєбє осмєлітся помочь любой гражданскій руководітєль, ми тєбя, лучамі, сдєлаєм сумасшєдшім, возьмьом за руку, прівєдьом к нєму, скажєм, ну кто он, смотрітє на нєго, какой он, кому ви помогалі?». Генералам я був потрібний божевільним? Для чого? Для того, щоб бандити були сильнішими за порядну частину цивільного державного керівництва? Для того, щоб Президент не міг бути гарантом прав і свобод громадян? Щоб позбавити державу найефективнішої моделі державного керівництва? Включили промені тупості, утримували абсолютно самотнім, заборонили ліку-ватись, катували день і ніч, особливо вночі, замість сну чи під час сну… Моя проблема стала частиною державної і міжнародної боротьби президента Росії Б.Єльціна за встановлення цивільного контролю над діяльністю людей в погонах. (Я тоді жив у Москві, на момент початку жахливих репресій я вже був цивільною людиною). У моєму мозку, здавалось, сидять тисячі людей. Я чув певні розмови у моєму мозку, по космічному біологічному радіозв’язку. Цивільні люди запитували у війсь-кових, чому вони мене катують променями, не маючи ніякого відношення до мене? А якби мали, то хто б я був у них, у військових? Військові відповідали, що я у них був би, як мінімум, кандидатом наук, доцентом, полковником, а як максимум докто-ром наук, професором, генералом, з високим грошовим забезпеченням… І у 45 ро-ків міг би піти на гідну пенсію із пільгами. Цивільні люди посміялись над ними і ска-зали, що у них, у цивільних людей, я був би звичайним державним службовцем, державним діячем, у якого і заробітна платня була б більшою, ніж у генералів, і пе-нсія, пізніше, і пільги, були б більшими, ніж у генералів, хоча працювати прийшлось би до 60 років… Військові зрозуміли, що їм «нема чого ловити», при добровільно-му вирішенні питання, я б, звичайно, вибрав би пропозиції цивільних людей, тим паче, що з військовими у мене був жахливий, скритий, конфлікт… Військові задумались! Ситуація була жахлива, пов’язана із встановленням цивільного контролю над діяльністю генералів. Мафіозі кричали у мене у мозку, по космічному біологічному радіозв’язку: «На карту поставлено все!», «Мафия на мафию!»… Генерали не придумали нічого іншого, як… знищити інтелект, променями, щоб я не міг працювати не те, що на державному рівні, а щоб не міг працювати взагалі. І все для того, щоб генерали були сильнішими за цивільних людей. Почали катувати день і ніч, щосекунди, не дозволяли спати, щоб я дурів завжди і скрізь. Наприклад, при тривалості сну 8 годин, щодня, з людиною нічого не трапляється, якщо ж спати не дозволяти взагалі, тобто 0 годин, то людина вмирає через декілька днів, від «умопомєшатєльства», а якщо спати, скажімо, 3…4 години на добу? Людина завжди буде немов помішана, замучена, виснажена, не здатна працювати, мислити, запам’ятовувати, діяти… Людина буде непрацездатною! А це означає, що військові стануть сильнішими за цивільних! Цього допустити не можна було! Президент Єльцін впевнився у репресивній серйозності намірів генералітету, (він мене інформував про те, що йому не підкорялась певна кількість генералів), Єльцін пізніше відмовився виводити мене на посаду вищу за міністрів оборони, вищу за силових міністрів у Кремлі, запропонував проживання у себе вдома, у своїй родині, як гарант прав і свобод громадян, так він розумів свої обов’язки, не міг знайти іншого виходу… Але і туди мене не пустили генерали, променями не пустили, - Єльцін пізніше не витримав, - подав у відставку 31.12.1999… Боротьба набула небаченої гостроти, відбувались вбивства великої кількості людей. До вбивств були притягнуті сильні пацани, - спортсмени, пам’ятаю, як Пре-зидент Єльцін, якось, звірів, кричав мені: «А спорт! Спорт! Ето жє банда кровавих убійц! Ми пєрєсмотрім всю сістєму фінансірованія спорта!»… Це була таємна війна, війна не за мене, персонально, хоча і пов’язана зі мною, це набула такої форми війна за встановлення цивільного контролю над діяльністю генералів, - їхня діяльність в СССР була зовсім безкарною, за будь-які злочини, навіть за вбивства… Ця війна триває і тепер. Суть війни, - таємні, засекречені, психотронні військові поклялись протримати мене все життя, до смерті, безхатченком, у тупості, (під променями, які викликають тупість, - «нічого нерозуміння»), у жебрацтві, хворим, самотнім, під щосекундними катуваннями, повільно, променями, перетворюючи у психічно хворого чоловіка… Наприклад, колишній міністр оборони Росії маршал Сєргєєв приймав таке рішення: «Я Вам никогда не позволю читать! Я Вам никогда не позволю чем-либо заниматься вообще и, все-равно, уничтожу, не сразу, но постепенно, методом трех «не»: не позволю работать, - (променями не дозволяють працювати); не позволю лечиться, - (до лікарів майже ніколи не допускають променями, дуже рідко); не позволю что-либо иметь!». Наприклад, у Москві, ще у кінці існування СССР, до мене підходили люди, говорили: «Идемте с нами, у нас, для Вас, 4-х комнатная квартира!»… Нас починали бити променями, люди бігли в одну сторону, я тікав від них у іншу сторону. Точнісінько так було тоді, коли люди запрошували мене на роботу, - розганяли променями і все. Мене не допускають до жодної відповідальної людини, (променями), жодну відповідальну людину не допускають до мене! Із – за цього я почав писати, до посадовців, різноманітних, до амбасад, до правоохоронців, - шукав силу, яка б могла перемогти психотронних бандитів, непідсудних за злочини. Ці бандити визнали себе таким чином: «Во всем виноваты мужчины, да мы, мужчины, - преступники, заслужившие уничтожения!». Після чого я зненавидів КГБістів, скоти, порядних людей, від хутірських безробітних безхатченків до президентів, вбивають, а злочинців, ворогів, бояться?! На фіга такі спецслужби, такі армії потрібні народам? Якщо вони бояться ворогів, а нормальних людей, осо-бливо українців, особливо виходців із хутірської інтелігенції, знищують до сих пір тисячами. Зненавидів правоохоронну систему, профільну владу, (некомунікабельну частину), - бандитів, чи їм слухняних!... Тому почав писати, до того ж бандитам сподобалось так примушувати мене працювати, писанням: «Мы пытками заставим писать, - (працювати), - а потом написанное используем против тебя!»… Ці катування знає весь світ, - весь світ стоїть на колінах перед психотронними бандитами! О! Цивілізація! Якби я міг дивуватись, я б здивувався тому, що на земній кулі не існує жодної організації, яка б боролась із психотронною злочинністю. Тобто люди зовсім безза-хисні перед психотронними бандитами. Я був людиною президентів держав, і то зі мною так поводились бандити! Уявіть собі, що я був людиною, найкраще захище-ною на всій території земної кулі, і то зі мною роблять таке… А що можна робити із «звичайними», «рядовими» громадянами? Жахливо?! Битва набула жахливостей і фінансових, і метеріальних… Військові злочинці, люди, (точніше нелюди), в погонах поклялись протримати мене все життя, до смерті: тупим, бідним, хворим, самотнім, під катуваннями… Цивільним нічого не залишалось, як прийняти виклик військових злочинців - садистів, намагатись забезпечити всім, що потрібно цивілізованій людині… Що тільки не відбувалось: забезпечення роботою; приватизація об’єктів економіки; забезпечення земельними ділянками; будинками в хуторах, селах; дачами; квартирами; лікуванням… Все це психотронні генерали елементарно «розбивали» променями, не зближуючись, відганяючи від всіх і всього, караючи тих, хто «нє бздєл» зближуватись… Як тільки я став, по суті, непрацездатним, порядні, свідомі, заможні люди всієї земної кулі, намагались допомагати грошима, різних сум, іноді від сотень тисяч до-ларів до мільйонів, навіть мільярдів… Настільки психотронні генерали допекли по-рядних цивільних людей всього світу… Настільки ця війна набула розбрату… Але я не міг отримати жодної копійки, - генерали сидять у мозку, і променями не дозво-ляють взяти навіть 5 гривень, які можуть лежати на дорозі… Я, - біоробот! Можу робити лише те, що примушують чи дозволяють робити ті, хто керує моїм мозком! А що будуть «вони» робити із моїм мозком у кожну наступну мить, - невідомо. Колись я був присутнім при розмові «одних» з «другими», у психотронних бан-дитів запитували: «Скільки ви хочете отримати за нього, (за мене), грошей, для то-го, щоб ви припинили катувати його променями, щоб покинули його мозок? Запла-тимо будь-які гроші!». Відповідь була дивною, як для бандитів: «Мы не продаем-ся!». О! Ё.т.м.! С*ані бандюки не продаються!? Це підкреслює важливість, для тає-мних, психотронних генералів протримати мене до смерті у жахах, для того, щоб бандити були сильнішими за порядних людей! Тому, коли Луценко заговорив про якісь гроші, про «список недоторканих», ме-не різонуло це по мозку! А якщо це якісь, чиїсь, трансформовані гроші для мене, не стільки для мене, як для того, щоб цивільні порядні люди стали сильнішими за таємних, психотронних бандитів в погонах та їхніх собутильників! А якщо той «список недоторканих», - список тих людей, які, ризикуючи своїм життям, безпосередньо борються, на передньому краї цієї війни, з непереможною, до сих пір, психотронною мафією? Луценко і себе виставив, у такому випадку, не гарно, м’яко кажучи, - психотронні бандити можуть таємно, дистанційно, невидимо, променями, винищити всіх із того списку, тих, хто бореться з тими, з ким «бздіт» боротись Луценко!? О! Виходить х*й знає що?! Бо може бути ще висновок, ганебний, для всієї правоохоронної системи, - прокурори ГПУ, прокурори різних інших структур, замість того, щоб здійснювати правоохоронне забезпечення перемоги цивільних людей над діяльністю людей в погонах бандитів… самі вирішили «подоїти» невідомо кого для особистої вигоди… Може так прокурори «бздят» один одного, інших представників іншої влади, навіть можна допускати, що вони приймали участь у цій війні, але якось «залетіли» і так роблять «відкати»? Х*й зна що?! Звертаюсь до всіх учасників цієї війни, на всій території земно кулі, якщо не можете перемогти один одного, то припиніть цю війну назавжди, війну пов’язану із моїм утриманням у заручниках, - мені свобода зараз дорожче, ніж ілюзії! До того ж мені вже на так багато залишилось. От*бітєсь від мене всі до жодного! Мені настільки противно зараз від цієї публікації, що я розміщую її без жодного редагування. Хочете ще читати? Читайте! Противно! Я маю власний досвід кореляції із багатьма іноземними країнами, і стверджую, що США зовсім не заслужують, навіть у подібних темах, зайве критичного відношення до них, а тим паче того, щоб «їм стріляли у спину», а тим паче такій чарівній жінці, як Марі Йованович. Не можна засуджувати тих, хто бореться із, непереможними досі, психотронними ворогами. Не хоче людство допомагати мені? Не хоче людство захищати мене? Не допо-магайте! Не захищайте! Сидіть і «бздітє» психотронних бандитів, - вони вас всіх перетворять у рабів, всім повісять х*ї і будуть реготати! Щоб знали, як не боротись із психотронними бандитами. Щоб знали як «бздєть» допомагати біороботам. Щоб знали як катуваннями примушувати перемагати промені, що неможливо навіть теоретично!