https://www.obozrevatel.com/ukr/abroad/2364-lyudi-s-nashej-krovyu-na-rukah-ne-dolzhnyi-spat-spokojno.htm
Учора, 27 березня 2019 року, Вільнюський окружний суд присудив до 10 річного ув"язнення марашала Д.Язова, за криваву бойню у Вільнюсі, у січні 1991 року...
Цілком солідарний з Віталієм! В той же час доповнюю, - левова частина жахливих злочинів здійснюється таємно, дистанційно, невидимо, променями, (біоробо-тотехнологіями космічної медицини), здійснюється настільки "тонко", що про них, практично, ніхто, ніде не говорить навіть, до трагічних подій, (жахливих злочинів, здійснених променями), формується відношення як до випадкових, природних, трагічних подій, а не як до штучно організованих і здійснених психотронними структурами армії і спецслужб! Пора вже вчитись притягувати до відповідальності психотронних бандитів і за психотронні злочини. Це дуже небезпечна робота.
Особисто у мене відношення до останнього, сьогодні ще живого, маршала Ра-дянського Союзу Д.Язова неоднозначне, не зовсім однозначне.
Свідомість кожної людини складається із суспільної і особистої, (побутової, своєї, рідної).
Під кутом зору суспільної свідомості моє відношення до маршала Язова іден-тичне відношенню Віталія Портнікова, хоча маршал Язов, - солдат, який виконував наказ свого верховного головнокомандувача, першого і останнього Президента СССР М.Горбачова?! Мабуть, все ж таки, Д.Язов був більше виконавцем зло-чину?!
Під кутом зору побутової, особистої, (такої своєї, рідної), свідомості, вважаю, - маршалу Язову були характерні і людські якості, як на той час?! За що, скажімо, якщо б йому присудили 100 років ув’язнення, то за ці якості я б зменшив термін ув’язнення на один, бодай, рік… Тоді був СССР, я був дитям СССР, старшим офі-цером столичних виховань, найжорстокішим чином репресований таємно, дистан-ційно, невидимо, променями, (біоробототехнологіями космічної медицини)… Про-живав в той час у Москві.
Згадую, тоді СССРний генералітет демонстрував непокору реформаторському цивільному державному керівництву, оскільки точилась таємна війна поміж цивіль-ними і військовими, - зароджувалась боротьба за встановлення цивільного контро-лю над діяльністю людей в погонах, особливо у секретних погонах. Невідомо зараз достеменно, хто ж кому підкорявся… Конституційно, мабуть, Язов підкорявся Горбачову, а не навпаки. У такому випадку М.Горбачов також винний перед литовським народом.
Я схильний вважати, що Д.Язов, у моєму питанні, мабуть, підкорювався дер-жавному цивільному керівництву, намагався захистити мене, незаконно, таємно репресованого… Хоча, можливо, Д.Язов, як міністр оборони, діяв у піку цивільному державному керівництву. Для армії СССР, на той час, я був психічно хворим, армія, як шарага бандитська, корупційна, не знайшла іншої моделі захисту своєї «честі», як, «ховаючи кінці в воду», мене, жертву своїх корупційних злочинів, зробити психічно хворим, звільнити через божевільню, - тоді психотронні структури вовтузили мене так, що… «очі на лоб лізли» від страждань пов’язаних з таємними катуваннями променями. М.Горбачов, захищаючи мене від психотронних бандитів армії, виводив мене, як сказала б моя мати, «під своє крилишко», на високий рівень праці, пропонував роботу у ЦК КПСС. Можливо Д.Язов, на прохання М.Горбачова, хотів повернути мене на службу в армію, після того, як психотронні бандити не дозволили мені працювати в ЦККПСС? Можливо, Д.Язов, «щоб не вдарити в грязь ліцом», вимушений був, у піку цивільном державному керівництву, у піку М.Горбачову, поміняти відношення армії до мене від божевільного на генеральське... Д.Язов запрошував мене прийти до міністерства оборони, щоб він підійшов до мене… Він покорчить із себе ображеного: «…А потом ударю тебя больно в плечо, а сам пойду и подпишу приказ о присвоеннии тебе воинского звания генерал…», - мабуть, міністр давав мені, синхронно із присвоєнням генеральського звання, якесь Управління МО, під моє керівництво. Так маршал Язов пробував змити «брудну пляму» із армії, пов’язану із моїм кримінальним звільненням. Це один із небагатьох маршалів, який не боявся розмовляти зі мною по суті, володів чоловічими якостями, не містифікував, не дурачився, поводив себе більше, навіть, як керівник, ніж військовий… Чому я пізніше, ще довго, цінував Д.Язова? Тоді! У цьому, особистому, питанні? Тому, що наступні міністри оборони, вже під верховним Єльціним, були набагато більш жорстокими, підлими, цинічними, по суті бандитами, такі як «Паша-мерседес». Генерал П.Грачов катував мене променями, позбавивши будь-яких соціальних контактів із будь-якими людьми, променями відганяв від будь-яких людей, особливо від міліції, а Єльціну клявся у вірності, в той час, як я був «братом», «сином», «другом» Єльціна… Цинічний ублюдок!
Перший і останній маршал Росії, міністр оборони Росії, І.Сєргєєв, особисто пог-рожував мені повільним знищенням дистанційними, таємними катуваннями проме-нями до смерті…
Я якось обіцяв членам родин генерала Грачова, маршала Сєргєєва, описати чому я відношусь до їхніх чоловіків, батьків, дідусів…, як до військових злочинців! Спробую зробити це найближчим часом, щоб вони не дуже вже «вбивались» за їхньою пам’яттю. «Редкие мрази!».
Зараз ще живі і М.Горбачов, і Д.Язов, - вони можуть розповісти про ті події!
Так було тоді, - ми всі вилазили із СССР, тільки із різних дірок. Мені було над-важко, як репресованому, але, у чомусь, легше, - я не був задіяний у військових злочинах, не виконував злочинних наказів, не вбивав людей, не катував...
Звичайно я солідарний із литовським народом, який потерпав, особливо тоді, у січні 1991 року, від Москви, як зараз потерпає народ України, - також від тієї ж, кри-вавої, Москви.
Немає коментарів:
Дописати коментар